fbpx

Бабуся зойкнула і опустилася вниз. Вона не галасувала, не кликала на допомогу, миттєво скам’яніла від несподіванки і пекучої образи. По її запалих щоках річкою тихо текли сльози.

Морозний зимовий день перекотився за полудень. На краю тротуару поблизу багатоповерхівок, стояла бабуся і просила милостиню. Її вистраждане обличчя, пооране зморшками, нагадувало мерзле яблуко, яке залишилося зимувати під яблунею.

У колись синіх, вицвілих очах не було ні смутку, ні благання, тільки ледь прихована байдужість, навіть приреченість. Старенька поношена куртка, з-під якої визирав чистенький літній халатик у волошки, що не зігрівали. На ногах – ношені – переношені бурки. На голові – тоненька хустка.

По тротуарі, наближаючись до старенької, йшли два підлітка років п’ятнадцяти. Вони про щось голосно розмовляли, щедро «підсолоджуючи» розмову міцною лексикою, по черзі пили пінне з однієї пляшки. Порівнявшись з прохачкою, один з них поклав на її долоню недопалок і з диким реготом кинувся тікати. Його товариш поспішив за ним.

Бабуся зойкнула і опустилася вниз. Вона не галасувала, не кликала на допомогу, миттєво скам’яніла від несподіванки і пекучої образи. По її запалих щоках річкою тихо текли сльози.

Цю картину бачив третьокласник, що повертався зі школи. Миттєво підбіг до старенької і допоміг їй встати:

– Бабусю, вставайте, сніг холодний, простудитесь.

Бабуська, ніби щойно повернулася в реальність, запитала:

– Ти хто?

– Я Назарій, тобто Назарчик. Мене так вдома всі називають. Живу ось там, на другому поверсі, – показав рукою на сусідній будинок. – Вам дуже боляче? Не плачте, – просив хлопчик, заглядаючи в заплакані очі бабусі. Вийняв хустинку і почав невміло витирати обличчя жінки, примовляючи: – Тільки не хвилюйтеся, бабусям не можна хвилюватися.

Потім замовк і задумався, насупивши брови. За кілька секунд сказав:

– Зачекайте мене, я швидко, ось і рюкзак залишаю, стережіть. Не встигнете і пиріжок з’їсти, як я повернуся, – швидко вийняв з рюкзака целофановий пакетик. – Візьміть, будь ласка, моя бабуся пече дуже смачні пиріжки.

Старенька тремтячими руками взяла пакетик, хотіла подякувати, а хлопчика вже не було поруч.

– Чудова дитина, – тихо сказала, і її обличчя просвітліло.

– А ось і я, – через кілька хвилин прощебетав маленький рятівник. – Зараз оглядати вашу руку будемо.

Змастив місце від недопалка йодом, і вміло забинтував бабусину долоню.

– Ось і все, – весело сказав Назарчик. – А ще я хочу вам подарувати цього гарненького півника-скарбничку. Тримайте, я ще зберу. Не бійтеся, мої батьки не будуть лаяти, вони мене зрозуміють.

Старенька хотіла відмовитися, але де там! Темно-карі очі дивилися на неї з таким благанням і теплом, з такою дитячою безпосередністю, що вона не змогла йому відмовити:

– Спасибі тобі, горобчику. Щасливі твої батьки, маючи такого сина.

Її голос тремтів. Щоб заспокоїти бабусю, Назарчик обійняв її. Старенька відчула биття маленького, але такого великого дитячого серця.

– Давно я не була такою щасливою, – розчулено сказала вона і поцілувала рожеві щічки Назарчика.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page