Історії з життя
— Привів син кралечку – наречену до нас жити. Я одразу зрозуміла, що вона йому не пара. Не повіриш, і місяця не минуло, як мусила її за двері
Відчинивши двері Світлана обімліла. Перед нею стояв хлопець, як дві краплі води схожий на її чоловіка Сергія. Та ж родимка над верхньою губою, ті ж густі чорні брови,
Минуло багато років, а зло заподіяне близькими не забувається ніколи, навпаки воно починає щораз частіше зринати у пам’яті. У нас була зразкова сім’я , батьки вчителі, двоє дочок,
Іринка та Михась — школярі. Дівчинка навчається в шостому класі, а її братик — у четвертому. Обоє старанні, мають гарні оцінки. А які виховані! Їх учителі завжди всім
Скільки разів нам у житті доводилося казати комусь «спасибі»? А скільки разів чули у відповідь: «Такі гроші не водяться»? Можливо, хтось і сам на слова подяки відгукувався: «Спасибі
Каже мені тут один хлопчина днями: «Я, до речі, одружений, але у мене з дружиною вже нічого немає. Просто живемо разом, та й двоє дітей маленьких». І я
Я вже немолода людина. З кожним прожитим роком частіше спливає у пам’яті минуле. Є радісні спогади, а є й такі, що ятрять серце, як погашений вогонь. Хочу розповісти
Третя ночі. Федір готовий вити. В двері дзвонить вчетверте одна і та ж бабця з єдиним незмінним питанням: «— Ви піаніно продаєте?». Історія до сліз Коли двері в
Ще з досвітка почав падати сніжок, а це вже геть захурделило. Чи буде ще тепло, чи зима таки не збирається баритися? Побачити б ще її… Певно, вже не
Скільки живу, стільки дивуюся, чого тільки між людьми не буває. А ще переконуюся: не можна сприймати світ, зокрема й людські стосунки, дуже категорично, мовляв, це чорне, а це