Головна

Історії з життя

— Ну і кого ти нам, дочко привела! Цей юнак, ти вважаєш, достойний увійти у нашу родину? Весілля ми, звісно, оплатимо і зробимо усе , як і обіцяли, але наречений мусить бути іншим. Або буде по-нашому, або ніяк. Крапка
Історії з життя 0
— Ну і кого ти нам, дочко привела! Цей юнак, ти вважаєш, достойний увійти у нашу родину? Весілля ми, звісно, оплатимо і зробимо усе , як і обіцяли,
— Банкет буде на 20 осіб, — скупо розповідав син, — все визначено, замовлено, оплачено. Ні про що не турбуйся, одягайся, вбирайся, приходь. Як і де жити – ми самі визначимося, з квартирою розберемося. І так, мамо, ні тамади, ні інших дивних атрибутів, ні благословення молодих – нічого не буде
Історії з життя 0
— Ну і що ти вирішила? — запитує Валерію Іванівну сусідка і приятелька, — Підеш? Чи образилася, не вибачиш? Валерія Іванівна не знає, що і відповісти. Сама для
– Знаєте, Ольго Петрівно, про що я хочу вас попросити? Тільки не ображайтеся на мене, я не хочу вас образити! У вас дуже брудно, і я вирішила почати з того, що приберу і вікна помию. Весна ж! А фіранки виперу. Можна?
Історії з життя 0
Відбиток запустіння лежав на усьому: запилених меблях, брудних, давно не митих вікнах, старому паркеті. Адже колись давно ця квартира сяяла чистотою і здавалася найзатишнішим і найріднішим куточком на
— Так Павлові нічим квартиру оплатити було,- мовила старенька кутаючись в старенький кожушок. – От я йому всі гроші, що на дрова склала й вислала. Та й скільки тієї зими, от сонечко скоро пригріє, все тепліше буде. А те, що світло відрізали, теж не проблема – я свічечку запалюю. Ти за мене не переживай доню, що старенькій треба
Історії з життя 0
— Так Павлові нічим квартиру оплатити було,- мовила старенька кутаючись в старенький кожушок. – От я йому всі гроші, що на дрова склала й вислала. Та й скільки
У вихідний тітка Оля бігає, перетягує шланги, поливає город, а вся компанія готується обідати. І коли нарешті вона підійшла до столу, то побачила, що там сидять друзі, їхні діти, їхні онуки, їх сваха, сусідка по дачі, а господині і місця не залишилося
Історії з життя 0
Тітка Оля давня знайома нашої сім’ї. Ще на початку 90-х років їм виділили ділянки під дачі. Місце хороше, поруч водосховище, але далеко від міста. Незважаючи на ці недоліки
Більше десяти років Даша вимолювала дитинку. А потім, без жодних пояснень і докорів сумління написала відмову. Через кілька років все ж пояснила свій вчинок. Краще б мовчала
Історії з життя 0
Більше десяти років Даша вимолювала дитинку. А потім, без жодних пояснень і докорів сумління написала відмову. Через кілька років все ж пояснила свій вчинок. Краще б мовчала Є
Хлопець зніяковів. Вийняв з кишені залікову книжку, студентський квиток, паспорт, подав Любиним батькам. Чоловік з цікавістю розглядав кожну літеру, наче щось хотів знайти незвичайне. А коли Микола вийшов на вулицю, мати заголосила: – Чоловіче, кого ж привела наша донька? Ми так плекали нашу донечку. Перша красуня на селі, і віддати за такого хлопця!
Історії з життя 0
Зима того року видалася морозною і холодною. Снігом позасипало поля, дороги, хати. Любочка вирішила їхати до міста. Скоро закінчиться практика, яку проходила в сусідньому селі, і незабаром вона
Одного разу, на перерві вона дістала з портфелика шмат білого хліба, помащеного смальцем. Крутить його в руках, а очима по класі водить. А я у класі залишилась. Глянь на той хліб – а він такий гарний, пухкий, білий. А смалець аж сяє на ньому. – Хочеш? – запитала Гафійка. А я дивлюсь і не знаю: чи то дражниться, чи то й справді в ній щось людське прокинулось. Мовчу
Історії з життя 0
Осінь 47 була ранньою і холодною. Затяжні дощі заставляли нас ховатись у мамині куфайки. Що на нас всіх чекає холодна зима, знали вже в серпні. Недорід хліба і
«Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити» – писав дід у телеграмі. Бабуся аж заплакала від щастя, стала навколішки: «Дякую, Господи. Дякую, за таку несподівану радість»
Історії з життя 0
«Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити» – писав дід у телеграмі. Бабуся аж заплакала від щастя, стала навколішки: «Дякую, Господи. Дякую, за таку несподівану радість»
– У мене вдома лежить точнісінько така сама записка. Слово в слово, лише почерк інший, дружини моєї. Зрозуміла? І коли вони, голубчики, зв’язатися змогли? Хоча, це я, бовдур, вірив їй завжди. Сам обманювати не люблю, думав, що й вона така. А виходить, що вірити не можна було. От артистка! Іноді мені здавалося, що обманює вона, але Андрій, дивися, га?
Історії з життя 0
Лист лежав на видноті, на телефонному столику біля дверей. Звичайний аркуш, вирваний із зошита в клітинку. І почерк чоловіка, такий знайомий, акуратний, із завитками заголовних букв. За матеріалами

You cannot copy content of this page