Єва не допитувалася, хто кого cпокуcив. Та й не було вже в кого щось вивідувати. Коли повернулася з малюком додому, – ні Нелі, ні чоловіка. Утекли, поки її не було. За доньку вибачалася тітка
Ранок будив світ. А він кутався в тумани. Не хотів прокидатися. Єві також не хотілося вибиратися з-під теплої ковдри. Пригадувала свій сон. Приснився Володимир. Колишній другий чоловік. Просив
Ми вирішили «розслабитися». Ми – це Нінка, Наталка, Іванка, Катерина і я. «Розслабитися» у розумінні п’ятьох леді (так нас називає Нінка), означає посмакувати філіжанкою кави і випуском новин а-ля «радіо спідниця».
Ми вирішили «розслабитися». Ми – це Нінка, Наталка, Іванка, Катерина і я. «Розслабитися» у розумінні п’ятьох леді (так нас називає Нінка), означає посмакувати філіжанкою кави і випуском новин
Олеся востаннє обвела поглядом помешкання, в якому жила з уже колишнім чоловіком. Знала, що шкодуватиме за кількома втраченими роками і за краєвидом за вікном.
Олеся востаннє обвела поглядом помешкання, в якому жила з уже колишнім чоловіком. Знала, що шкодуватиме за кількома втраченими роками і за краєвидом за вікном. Коли благовірний ішов на
— Райко, що ти, капоснице, робиш? Та ж нас люди засміють! Де це бачено, щоб заміжня жінка таке витворяла? — спромоглася нарешті на голос свекруха. — А що тут такого? — припинила розхитуватися невістка. — Чому мені не можна?
Цю розповідь довелося почути у студентському будівельному загоні, де хлопці зводили гуртожиток, а дівчата під орудою веселоокої жвавої тітоньки Раї клеїли шпалери. — Прізвище у мене таке, що
Вітрина дорогого магазину лукаво дивилася на «давно не в моді» Настине пальто, спідницю «в клітинку» і вив’язаний з двох старих «новий» светр.
Вітрина дорогого магазину лукаво дивилася на «давно не в моді» Настине пальто, спідницю «в клітинку» і вив’язаний з двох старих «новий» светр. Настя завжди зупинялася біля цієї вітрини.
– То наш роман відбувався під пильним оком твоєї дружини, з якою ти, начебто, три роки розлучений? Що ж, ти гарно грав свою роль. Тобі в актори треба було піти, а не в чиновники. А дружині – в режисери.
Під ноги падали краплі вікон. Теплі квадратики творили жовту мозаїку. Вони нагадували Ксені дитячу гру в класики. А ще вони схожі на дивовожні зорі. Цікаво, подумала, зорі падають
Орися читала такі бажані слова і по блідому обличчю, наздоганяючи одна одну, котилися сльози. «Яка з мене дружина військового, коли я сама й хати не можу перейти? Володя нічого не знає. Напишу йому листа, нехай не їде, — з відчаєм думала дівчина. — Нехай шукає іншу…»
Минув майже місяць, як Орисю виписали з лiкаpні. У двір виходить із допомогою тата чи мами — трохи постоїть, подивиться на життя, що вирує довкола, заллється сльозами та
– Завтра збереш речі і щоб духу твого тут не було! – не вгавала братова.- Може Василь тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь. Я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала. Хіба знала я що на старості муситиму шукати притулок, і все тому, що одного разу вирішила допомогти сину в скруті 
– Завтра збереш речі і щоб духу твого тут не було! – не вгавала братова.- Може Василь тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь. Я
«Мама, що ти робиш? А як же ми? » – вигукнули діти не вірячи власним очам. Стара єврейська мудра притча. На замітку варто взяти багатьом!
«Мама, що ти робиш? А як же ми? » – вигукнули діти не вірячи власним очам. Стара єврейська мудра притча. На замітку варто взяти багатьом! За матеріалами Стара
Ганна почоpніла вмить. Не вірила, що сина більше нема. Кpичала на всю вулицю, що то усе вона – Софійка винна. Якби не її прoклята записка, Сашко поїхав би увечері автобусом до міста. І хай лише сміє з’явитися прощатись з її єдиним сином. Софійка так і не змогла зізнатись, чому так важливо їй тоді було побачити Сашка
Ганна почоpніла вмить. Не вірила, що сина більше нема. Кpичала на всю вулицю, що то усе вона – Софійка винна. Якби не її прoклята записка, Сашко поїхав би

You cannot copy content of this page