Історії з життя
Я піднялася широкими сходами ґанку, на мить зупинилася біля входу, милуючись заходом сонця. Промені грали на шибках, надаючи будинку особливого, майже чарівного сяйва. Понад десять років. Понад десять
Остап починав дратуватися – лічильник уже відрахував двадцять хвилин, а пасажир, який викликав таксі, не виходив із під’їзду старого триповерхового будинку, яких ще чимало збереглося на історичних вуличках
Я завжди пишалася своєю родиною. Ми з чоловіком Тарасом нещодавно купили просторий будинок за містом – нашу мрію, яку ми плекали роками. Але цього року, коли мені виповнювалося
«Де б ти була, якби не я», – ось так гордо завжди казав мені чоловік. Він чомусь вважав, що я ніколи б не покинула свої гумові тапочки і
Якби ж мені знаття, що краще було відмовитися від такого відпочинку, ніж потім те все переживати. Чоловік теж кліпав очима і казав: – Я ж не знав, що
Я медсестра, і моє життя змінилось назавжди через одну людину — мою колишню свекруху, Олену Григорівну. Десять років тому вона зруйнувала мій шлюб. Хто ж знав, що вона
— Ось такі справи, Лізо. Вирішив я квартиру продавати, — Тарас розвалився на дивані, клацнув пультом і ввімкнув телевізор, наче щойно не скинув на мене важливу новину. Я
Я недавно прочитала, що, коли ти робиш людині добро, то вона так до цього звикає, що починає сприймати це як належне, а далі й вимагати від вас ще
Я усе це робила заради неї і така відповідь мені? Замість того аби подякувати та докласти зусиль аби сина мого з цього стану вивести, то вона мені каже:
– А по цих телефонах можна на міжмісто подзвонити? – Дзвони, тільки надовго не займай. Оцей зелений – міжмісто. Олег підміняв друга на комутаторі. Той терміново мусив відлучитися