fbpx
Історії з життя
Чи можна втомитися від свекрухи, яка приїхала допомагати? “Оленько, дитинко, підгузники хлопчикам одягати не слід

Надія Ігорівна з легким непорозумінням оглянула мій халат, заляпаний підозрілими плямами, і переключилася на внука.

-Уті-путі малюсінький, хто це у нас такий гарненький? Хто це тут у матусі на руках? Хто тут у нас нароби цілий підгузочок? Бабулечка привезла тобі нові іграшки, утю-тю …

У ванній, поки я підмивала Ваньку під струменем теплої води, свекруха, артистично піднявши свої тонкі брови, запитала:

– У вас що, пралка не працює? Так привезла б до мене, у мене машина працює справно …

У цій фразі – вся моя свекруха. Скільки її знаю – вона завжди розмовляє натяками і напівнатяками, в особливо важких випадках в хід йдуть особливу виразні і напіввиразні погляди. За двадцять років життя з Сашею я навчилася за ступенем стислості губ Надіньки визначати її настрій, а за кутом нахилу брів – емоції, які нею керують в даний момент.

Зараз вона натякала мені на мій зовнішній вигляд, зрозуміло. Сказати їй, що халат я міняла півтори години назад? Думаю, не варто – все одно не повірить …

Не роблячи спроби взяти вимитого онука на руки, свекруха відправилася з розвідкою на кухню, попутно заглянувши в дитячу і в нашу з Сашею спальню.

– Сашуня після чергування? – знизила вона голос, – Втомився, звичайно… Я вас в суботу кликала до себе, так він передзвонив і сказав, що краще б мені самій приїхати – допомогти тобі з онуком. Ну ось я і тут… Ой, а час-то вже снідати… Оль, у вас молоко безлактозне є?

Від обурення у мене заклинило голос. Ні, ну ви бачили? Не порадившись зі мною, покликав до нас свою маму… Допомагати вона буде, як же! Так я в десять разів більше з нею втомлюся, тому що:

1. “Оленько, дитинко, підгузники хлопчикам одягати не слід – у вас потім онуків може не бути, розумієш, про що я”?

2. “Олю, а молоко безлактозне є? А печиво з замінником цукру? Ой, а хліб тільки білий, так? А на обід нічого такого заради мене не готуй – тільки овочі і білок”.

3. “Ні, сонечко, бабуся не може тебе взяти на ручки – бабусю спина замучила і тягне. Ой, як він голосно плаче. Олю, Олю, йди сюди, потім душ приймеш”.

4. “Пелюшки слід прасувати з двох сторін – коли Сашенька народився, я так і робила – вдень і вночі”.

І, нарешті, моє найулюбленіше:

6. “Мої діти себе так ніколи не поводили”.

Прямо обожнюю цю фразу. Око починає смикатися, коли моя свекруха з придихом розповідає про свою іншу внучку – племінницю Саші. І з народження вона чистим ангелом була, і не плакала ніколи, і завжди, коли хотіла пелюшки намочити, піднімала ніжку – “Уявляєш, яка розумна дитина?”

“Не те що твій”, – чується мені в цьому реченні.

Дістало!

Ні, я дуже люблю і поважаю Надію Ігорівну: врешті-решт, це завдяки її невсипущим старанням і правильному вихованню у мене такий чудовий чоловік…

“Ага, який листується з іншими жінками”, – єхидно додав внутрішній голос. Сльози знову самі собою наповнили мої очі: значить, поки я тут дарую йому дитину і доглядаю за нею, перетворюючись в городнє опудало, мій Саша пише іншій? Як це несправедливо!

Подолавши легкий опір свекрухи, я вручила їй прицмокуючого Ваньку, закрилася у ванній і дала волю сльозам, не розуміючи, що зі мною відбувається: зазвичай мені не властиво плакати – а причини для сліз в моєму житті бували й більш серйозні.

Не можу, просто не можу. Я втомилася: втомилася бути доїльним апаратом, втомилася від неможливості нормально сходити в душ і поїсти. Хочу на масаж, почитати книжку, повалятися перед телевізором і подивитися серіал… А замість цього я зараз буду однією ногою качати дитини в колясці, іншою – пилососити, а руки мої готуватимуть дві страви: для чоловіка і окремо – для свекрухи, тому що вона сидить на певній дієті без цукру, молока, масла …

– Олю! Олю, виходь! – почувся вимогливий голос свекрухи, – Тут ваш кіт мені взуття зіпсував, мені його терміново вимити треба!

Ой то Вася. Ой молодець. Відчуває настрій господині. Треба його рибкою пригостити.

– Ай, ай, Вася, не можна так себе поводити! – сяк-так умивши обличчя, я вийшла на кухню до свекрухи і синові. Васька, зобразивши каяття на обличчі, крутився біля моїх ніг, випрошуючи подачку.

– Що у вас тут відбувається? – Надія Ігорівна швидко всучила мені Ваню, – Що трапилося, Ольго?

Нічого! – я знизала плечима, – Просто ваш син переписується з іншою жінкою! Ось. Напевно, розлучатися буду. Дітей шкода, звичайно, але що поробиш?!

Автор – Aйша Iдрісова

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page