— Ой, чуть не зніс мене! — вигукнула теща, розмахуючи руками, коли Богдан ледве не налетів на неї з пакетом продуктів у руках, а повітря в коридорі наповнилося ароматом свіжої випічки з сусідньої квартири.

— Чому так довго? Я ж казала Софії, що мені треба на манікюр до майстрині в салоні на Подолі! Сижу тут на порозі, як на старті забігу, — додала вона, зав’язуючи хустку навколо шиї, ніби готувалася до важливої події.

— Де діти? — розгублено оглянувся чоловік по кімнаті, шукаючи знайомі іграшки на підлозі.

— У своїй кімнаті, — байдуже відказала Ганна Іванівна і зникла за дверима, залишаючи після себе легкий шлейф парфумів.

Богдан скинув куртку й черевики, а потім швидким кроком рушив до дитячої, де трирічна Міла та п’ятирічний Тимофій, оточені іграшками, весело бавилися на килимі, сміючись над черговою вигадкою.

Чоловік пробурмотів щось незадоволене про тещу і попрямував на кухню розбирати пакети з продуктами, купленими в супермаркеті на Троєщині.
Відкривши холодильник, він з подивом помітив, що банка з червоною ікрою була відчинена, а половина вмісту зникла без сліду.

Богдан одразу здогадався, що це справа рук Ганни Іванівни, яка щойно пішла додому.

Він не шкодував ікри для тещі, але його дратувало одне: цю банку попросив зберегти добрий друг, боячись, що вдома її з’їдять до Нового року, а тепер доведеться пояснювати.

— Чому ви відкрили банку з ікрою? — обурено набрав чоловік номер тещі, тримаючи телефон біля вуха.

— Що за жадібність я чую в твоїх словах? — хихикнула Ганна Іванівна у відповідь. — Я з’їла тільки половину, адже друга половина ще там, вистачить на вашу сім’ю!

— По-перше, це не моя банка! Мене попросили її зберегти! А по-друге, якщо чесно, в нашій сім’ї четверо, а ви одна з’їли значну частину, — заперечив Богдан, сподіваючись на вибачення від тещі.

— Ну от, який ти скнара! — ображено пробурчала теща і кинула слухавку.

Зять був обурений поведінкою Ганни Іванівни не без підстав. Її звичка брати без запитання смаколики з їхнього холодильника і не залишати ні крихти для інших дратувала не вперше, і це накопичувалося, як сніг на даху взимку.

Попереднього разу вона знайшла і повністю з’їла банку з грибною ікрою, яку привезла мама Богдана прямо з села на Черкащині.

Коли Софія помітила, що зник один із сімейних делікатесів, якого ще ніхто вдома не куштував, у квартирі спалахнула сцена, голоси лунали аж у під’їзді.

Ганна Іванівна у відповідь на докори доньки звинуватила її в жадібності, нарівні з чоловіком, і заявила, що Софія нічому не навчилася з цього випадку.

Через тиждень після того інциденту теща з’їла рибну запіканку, залишену в холодильнику, і не залишила нічого, крім голови минтая на деку.

Спроба Софії мирно обговорити ситуацію з матір’ю закінчилася спалахом гніву з боку останньої, яка заявила, що за догляд за онуками має бути доплата.

— Я могла б знайти підробіток на пенсії, але я обрала допомагати вам, а ви ще скупитеся на їжу, — з докором сказала Ганна Іванівна, дивлячись на доньку.

— Мамо, ми не скупимося, ми лише просимо залишати і для нас частинку, — виправдовувалася Софія, відчуваючи мимовільну провину, ніби в дитинстві.

Розмови про підробіток ставали для матері дедалі частішим приводом для бесіди, і в якийсь момент вона вимагала від доньки термінового рішення.

Ці слова змусили Софію панікувати. Вона боялася, що не зможе знайти гідну заміну для догляду за дітьми і довірити їх чужій людині, яка не знає їхніх звичок.

— Мамо, може, я платитиму тобі 200 гривень на день? — запропонувала Софія в спробі утримати матір .

— Давай 400, і я не працюватиму в кіоску на базарі, — твердо відповіла Ганна Іванівна.

У Софії не залишалося вибору, окрім як погодитися на умови матері. Але вона вирішила не розповідати про це чоловікові.

З моменту, як Ганна Іванівна почала вимагати оплату за догляд за онуками, Софія стала рідше запрошувати її додому, щоб уникнути зайвих витрат.
Вона знала, що рано чи пізно чоловік помітить збільшення витрат і поставить запитання про причини.

Після інциденту з ікрою, вартість якої довелось компенсувати Богданові, Ганна Іванівна на деякий час перестала з’являтися в них удома.
Вона згадала про підвищений тиск, що виник через зауваження зятя.

Чоловік розумів, що його теща намагається маніпулювати ситуацією, проте не мав наміру поступатися.

Через кілька днів Ганна Іванівна знову відвідала дім своєї доньки та її чоловіка.

Зустрівшись з Богданом біля входу, вона лише гордо підняла голову у відповідь на його привітання, не вважаючи за потрібне відповідати.

Тим не менш, того вечора їм довелось обговорити назрілі питання. Софія затрималася на роботі, і теща зустріла зятя біля порога.

Чоловік сподівався на її відхід без зайвих слів, але цього разу жінка не поспішала залишати їхню оселю.

— Мені не до чекань, передай гроші за Софію, — сказала Ганна Іванівна, схрестивши руки і гордо випроставшись.

— Які гроші? Моя дружина про це не згадувала.— Вона винна мені 400 гривень.

— За що ж? — з недовірою запитав чоловік, переконаний, що Софія ніколи б не позичала гроші в своєї матері.

— За догляд за вашими дітьми, — спокійно відповіла теща.

— Що? Ви просите гроші у своєї доньки за те, що проводите час зі своїми онуками? — здивувався Богдан. — Це жарт?

— Ні, жартувати тут нема про що, — з сарказмом відповіла Ганна Іванівна. — Кожна праця має бути оплачена!

Зять на мить втратив дар мови від такого повороту подій, потім рішуче взяв тещу за руку і повів на кухню.

Відкривши холодильник, він швидко оглянув його вміст, зупинившись поглядом на нижній полиці.

— Бачу, сьогодні ви добре поснідали в нас. Давайте порахуємо, скільки ви винні, — сказав Богдан, саджаючи жінку на стілець.

— Навіщо рахувати?

— Якщо ви берете гроші в вашої доньки, то чому ми не можемо брати з вас плату за їжу? Здається, це справедливо, — чоловік поклав перед тещею аркуш паперу і ручку. — Отже, з 400 віднімаємо 240 гривень.

— Чому саме 240? За що? — обурилася Ганна Іванівна.

— Ви з’їли чотири шматки солоної риби, половину банки згущеного молока, пачку печива і випили літр соку, тільки за один день, — спокійно пояснив Богдан. — І це тільки сьогодні. Скільки ж ви взяли в Софії?

— Скнара! — раптом заявила теща, зминаючи аркуш паперу і кидаючи його в зятя. — Насмілюється виставляти мені рахунок.

— А в чому ваша перевага? — заперечив він у відповідь. — Як вам не соромно брати гроші в своєї доньки?!

— Скнаро! — Ганна Іванівна з роздратуванням заявила зятю. — Стара жінка поїла працюючи, а ти гроші натомість?!

Лаючи Богдана не надто приємними виразами, які були в її арсеналі, теща стрімко покинула квартиру, ніби.Того вечора стався серйозний діалог між подружжям. Софія висловила каяття перед своїм супутником життя, зізнаючись у складнощі з прийняттям рішення.

— Подумавши, я дійшов висновку, що фінансово нам буде розумніше організувати відвідування дитячого садка для наших малюків, аніж виплачувати винагороду твоїй матері, — поділився роздумами чоловік.

— О, але там зовсім незнайомі люди. Мене охоплює тривога при думці довірити їм наших дітей, —  відгукнулася Софія. — І до того ж, цілком можливо, що вільних місць там уже немає.

— Ти маєш на увазі приватний дитячий садок, де всього лише десяток дітей перебуває?

— Чесно кажучи, сумніваюся, — з легким сумнівом у голосі відповіла Софія, знизуючи плечима.

— А як же ти плануєш відправляти дітей до школи? Будемо запрошувати вчителя додому, чи може твоя мати візьметься за їхнє навчання? — з легкою іронією в голосі запитав Богдан. — Я переконаний, що іноді краще уникати надто тісної взаємодії з родичами, щоб не довести до подібної ситуації, як у нас зараз.

— Так, ти абсолютно правий, — зітхнула вона.

Через тиждень подружжя вирішило віддати дітей до дитячого садка, і потреба в допомозі тещі відпала на деякий час. Але вже за три дні малі занедужали і знову постало питання про догляд за ними.

І тут Богдан звернувся до сусідки. Жінка у віці на пенсії мала чоловіка лежачого, доглядала за ним. Коли Богдан запитав, чи не погодиться вона бути коли потрібно із їхніми двома дітьми та радо погодилась за певну плату. Майже половина зарплатні Богдана тепер ішла на садок і на оплату послуг сусідки.

Ганна Іванівна дізнавшись про це дуже образилась на доньку і зятя. Вона узагалі не розуміє, чого вони відмовились від її прслуг і воліють оплачувати ті ж послуги утричі дорожче якійсь сусідці. Невже шкода шматка хліба для родички?

А ви як вчинили б у цій ситуації? Краще заплатити чужому, чи мати справу із ріднею?

Головна кратинка ілюстративна.