Ольга з’явилася на світ у заможній родині. Батько був великим начальником, мама сиділа вдома, займалася єдиною донькою, прасувала татові костюми і готувала смакоту.
Жили вони в невеликому містечку, після школи Оля поїхала вчитися в більше місто. Познайомилася з Олексієм, одружилися. І ось все начебто добре, живуть душа в душу, свій дім, хороша робота.
Одне їх засмучувало – не було діток. Яких тільки світил вони не пройшли, їздили навіть за кордон, всі стверджували одне – ніяких проблем у них немає.
Коли черговий тест показав, що знову не вийшло, Оля розплакалася. Та скільки можна, ну чому, кому діти не потрібні, Бог дає їх, а хто так сильно хоче цього – ні.
Був вихідний, і Оля вирішила прогулятися в парку, розвіятися. Погода стояла чудова, щебетали птахи, живи, та радій. Але у неї в душі була порожнеча.
Оля побачила на лавці стареньку, що годувала насінням голубів. Вони оточили її, і голосно воркували. Олі захотілося підійти до неї, вона сіла поруч на лавку.
Старенька мовчки простягнула їй пакетик з насінням, і Оля почала сипати його голубам.
Олі чомусь захотілося поговорити з нею, і розповісти, що нещасна від того, що немає діток. Старенька вислухала, не перебиваючи.
– А скажи – но мені, Олечко, чи є такі люди, яких ти могла сильно образити, і забути про це?
Оля подумала, і відповіла, що таких немає.
– Ти впевнена? Можливо давно ще, в школі, наприклад?
Оля шкільні роки ніколи не згадувала, нічого цікавого з нею не відбувалося. Ніколи ні з ким не сперечалася, була тихою, скромною ученицею. З однокласниками після закінчення школи не спілкувалася, і не знала, як склалося у них життя.
Раптом, її кольнув спогад, і вона згадала один випадок. Навчалася з нею в класі дівчинка Олена. Виховувала її бабуся.
Олена була дуже сором’язливою, ні з ким не дружила, в школі трималася одиначкою. Її називали “блаженна”.
Часто вона ставала об’єктом для насмішок однокласників. Вона мовчки зносила все, ніколи не огризалася.
Іноді вона дзвонила Олі на домашній телефон, і вони подовгу розмовляли. Обговорювали прочитані книги, фільми, домашні завдання.
Олена була дуже балакучою з Олею тільки по телефону. У школі вона ніколи не підходила до неї і не розмовляла, ніби соромилася. Олю це влаштовувало, інакше її засміяли б, що вона дружить з блаженною.
Один раз, Олена прийшла в школу в кофті і спідниці, замість шкільної форми. На перерві у неї розійшлася блискавка на спідниці, і вона заколола її шпилькою.
Хлопчаки, побачивши це, тихенько підкралися ззаду, розстебнули шпильку, і спідниця впала на підлогу. Пролунав регіт, всі сміялися.. Одна Оля стояла і дивилася мовчки на це. Їй було шкода Олену, але підійти до неї вона не могла, засміяли б.
Олена схопила спідницю, натягнула і вибігла. Вона пішла з уроків. Побігла до річки, і стрибнула в неї. Була пізня осінь, вода була холодна. Витягнув її чоловік, що проходив повз, накрив своєю курткою і викликав швидку.
Олену відвезли у стаціонар, де вона провела ще дуже багато часу. Провідувала її тільки бабуся.
Однокласники пропустили повз вуха новину, що Олена лежить у стаціонарі. Оля думала провідати її, але потім забула про це.
В школу Оленка більше не повернулася. Поговорювали, що їй так і не вдалося повернутися до нормального способу життя. Надто близько до серця вона прийняла ці переживання. Більше Оля нічого про неї не чула.
І ось вона подумала про неї, це єдиний випадок, коли їй було соромно згадувати про свою поведінку, але вона її не ображала.
Оля хотіла розповісти старенькій про Олену, але побачила, що бабуся зникла, і голуби все розлетілися. Оля пішла додому, і їй прийшла в голову ідея з’їздити у місто свого дитинства. Батьки давно жили в іншому місці, і в тому містечку у неї не було родичів.
На наступний день вона відпросилася з роботи, і поїхала. Чоловікові сказала, що батьки попросили з’їздити туди. Приїхавши в містечко, вона зупинилася в готелі, і відразу поїхала до будинку Олени. Нічого не змінилося за ці роки, Оля ніби перенеслася в дитинство. Постукавши в будинок Олени, вона довго чекала, коли відкриють. Відчинила двері бабуся.
– Олю? Чого тобі?
– Добридень. Я хотіла б побачити Олену, вона вдома?
– А де ж їй ще бути, вдома. Навіщо вона тобі?
– Мені поговорити з нею потрібно, будь ласка, покличте її
– Ну заходь, якщо прийшла.
Оля зайшла в кімнату Олени. Та сиділа спиною і малювала картину.
– Оленко, привіт. Це Оля Білоусова, пам’ятаєш мене?
– Звичайно пам’ятаю, Олю, що тобі потрібно від мене?
– Та тут така справа… І Оля чесно розповіла про своє життя, про мрію, про стареньку з парку. Олена повернулася обличчям, і Оля побачила дуже красиву дівчину. Вона сильно змінилася відтоді.
– А знаєш, Олю, я ж так тебе чекала тоді, в лікарні, після річки, кожен день чекала… А ти навіть не згадала про мене. Я не тримаю зла, що ти в школі ніколи не заступилася за мене, я розуміла, що тебе засміють, я ж блаженна…
Але мені було дуже погано у тісній палаті, душевно погано, адже ближчих людей ніж ти і бабуся у мене нікого не було. Я була дуже розчарована в тобі, і коли мені сказали, що у мене не буде ніколи дітей, я подумки побажала тобі того ж.
Тому, що ти мене ніби зрадила, проявила байдужість.
Я і не думала, що це і справді збудеться.
Оля впала на коліна
– Лєночко, прости мені, будь ласка, мені було так соромно тоді, що я не заступилася, не побігла за тобою. Прости, що не приходила, я була такою нерозумною, думала тільки про себе, і ось мені прилетіла відплата за мої вчинки…
Лєна розгубилася, вона була доброю людиною і не таїла ні на кого зла, а те, що вона подумки побажала Олі, можна було назвати винятком. Вона підняла Олю з колін.
– Олю, і ти мене прости за такі думки тоді, я щиро хотіла б допомогти зараз, але не знаю як. Я тебе прощаю, і не тримаю зла і образи.
Вони попили чаю, поговорили, і Оля поїхала, пообіцявши дзвонити Олені. Їй було дуже спокійно і легко на душі.
Минуло три місяці.
Оля купила черговий тест. Вона не повірила своїм очам, коли він показав 2 смужки.. Вона відразу кинулася до телефону і подзвонила Олені. Та дуже зраділа, так як її тривожила думка, що вона винна в Олиних негараздах. Тільки потім Оля зателефонувала чоловікові і батькам.
Всі дуже зраділи такій новині. Незабаром у Олі з’явилася дівчинка Аліса. Хрещеною для доньки попросили бути Олену, вона з радістю погодилася.
Як часто, люди в гніві кажуть нехороші речі, а потім дивуються, чому все в житті йде шкереберть. Не бажайте людям зла, живіть в мирі та злагоді в душі.
Фото ілюстративне.
