fbpx

На те як діти на руках несли свою маму до місця вічного спочинку, вийшло подивитись ледь не все село. Ще б пак п’ятеро синів легенів і три донечки, а ще онуків не злічити і всі оплакують Килину. Ніякої машини – сини несли маму самі, ось це особливо людей дивувало. Лиш Галина сусідка зачинилась в хаті і бачити і чути всього того не хотіла. Образливо їй було. Не заслужила Килина такого до себе ставлення. Чому її діти так люблять, хоч та і не була хорошою мамою, а вона душу в дітей вклала і до неї ніхто навіть не приїжджає

На те як діти на руках несли свою маму до місця вічного спочинку, вийшло подивитись ледь не все село. Ще б пак п’ятеро синів легенів і три донечки, а ще онуків не злічити і всі оплакують Килину. Ніякої машини – сини несли маму самі, ось це особливо людей дивувало. Лиш Галина сусідка зачинилась в хаті і бачити і чути всього того не хотіла. Образливо їй було. Не заслужила Килина такого до себе ставлення. Чому її діти так люблять, хоч та і не була хорошою мамою, а вона душу в дітей вклала і до неї ніхто навіть не приїжджає.

Килина дивною була. Доброю і дуже дивною. Вони з чоловіком десь знайшли одне одного: обоє весь час замріяні усміхнені і геть не пристосовані до життя. На свинофермі працювали. Єдине місце де їх узяли, бо ж ніхто їх дивацтв терпіти довго не міг.

Колгосп виділив їм невеличку хатину і зажили вони удвох тихцем. Вечорами Герасим грає на гармошці а Килина співає. А вдень на роботі пропадають обоє.

Читайте також: Чоловік від мами повернувся враженим і пригніченим. Майже з порогу заявив, що ми повинні зібрати речі от прямо зараз, сказав, що має дуже вигідну пропозицію роботи, але в іншому місті. Я пробувала сперечатись, але він був категоричним. Що тоді відбулось між ним і свекрухою я дізналась через двадцять років

Неприємності почались з появою першої дитини. Ну не могли вони дати тій дитині ради. Коли чергова медсестра прийшла провідати молоду матусю аж плакала від побаченого. У хаті безлад. Дитяточко, геть у поганих умовах. Скрізь купи пелюшок брудних, немитий посуд і полчища мух.

Молодих попереджали, проводили з ними бесіди, сусіди навіть допомагати намагались, але врешті всі здались. Ні Килина ні Герасим ради дати малюку не могли, та й собі, як виявилось теж. Хлопчика забрали до інтернату, але з умовою, що батьки виправляться і його повернуть.

Килина з Герасимом наводили лад і дитину повертали, але потім знову усе летіло шкереберть і малий їхав уже у школу – інтернат. Не позбавили батьківських прав тільки тому, що дітей обоє любили більше життя. Так уже вони над тим сином тряслись обоє, а коли забирали його вчергове, то місця собі не знаходили, їздили і під вікнами того дому де був малюк ночували, а вдень покірно чекали, коли ж вийдуть діти на прогулянку, аби побути зі своїм дитям.

Так було з усіма їхніми дітьми, крім найменшої донечки. Тій пощастило, бо старший брат уже мав тоді вісімнадцять і повернувся у батьківську хату, аби його сестру не спіткала така ж доля. Але що дивно – діти Килину і Герасима любили більше за життя. Заберуть їх на вихідні, канікули, чи свята, а вони батькам лад у хаті наведуть і їсти наготують і все, аби тим добре було. І жодної образи, діти відчували любов батьків і їхні особливості, тож тулились до них і оберігали.

Поруч сусідка Галина жила. Жінка гонорова і дуже заможна. Мала двох дітей яких любила більше за життя. Коли приїздили Килинині діти, Галина своїх і з хати не випускала, ще наберуться чого! Килинині у технікумах вчились, а Галя своїх до інституту прилаштувала. Платила там усім і кожному, аби ті мали по червоному диплому. Донька її хоч інколи на парах сиділа, а син узагалі пропадав десь, але Галина все влаштувала і він таки отримав освіту, хай і на папері.

Якось до цього дня Галина ще зі своєю долею мирилась і на те, як живуть сусіди не особливо й зважала, але сьогодні їй стало нестерпно. Жінка, яка й не виховувала своїх дітей отримала від них більше подяки і пошани ніж вона. Галина у свої душу вклала, небо їм прихилила, а отримала повну байдужість. Син заливає за комір без міри, а донька вже втретє заміжня і черговий чоловік її залишає, бо та ні до холодної води. Обоє про матір згадують лиш одинадцятого числа, коли та отримує і порівну ділить між ними свою пенсію.

А Килина з Герасимом, що? Їх останні роки і вдома не було – все у дітей гостювали. Приїдуть від одних, так інші кличуть. Онуки бабусю і дідуся обожнюють. А сьогодні так і взагалі ніби королеву у інший світ випроводжають.

Плаче Галина від несправедливості життя і сама не знає, хто ж у всьому винен.

Автор Анна Корольова.

Передрук без згоди автора – заборонено.

You cannot copy content of this page