– Я ж на тиждень в село поїхала, а ти таке наробила в хаті?, – кинулася вона прибирати те все та мене совістити
П’ятнадцять років моя свекруха проводила зразково-показові виступи перед сином, а далі вже й перед
З Америки виписувала. – каже мені ледь не пошепки, – Таких в Україні і немає. Лиш недавно вивели. Я буду перша в кого таке розцвіте
Я ті гроші рік збирала із пенсії. От так рівно 11-го числа іду на
Ото вже радості в селі було коли Оксана у Італію поїхала на заробітки. Спочатку пошепки між собою, бо не вірили що такого позбулись, а вже потім голосно і радісно – таки поїхала
Коли сваха мені на поріг, то я одразу побачила, що не “добридень” побажати та
Виявляється, можна палко закохатися і на схилі дарованих Господом літ
Одне з найсвітліших почуттів – кохання – асоціювалося в мене з юністю і вродою,
Ідуть у двір із хлібом сіллю і рушником вишитим. Але бачу, що сваха суне у руках ще й торбу якусь таку об’ємну. Ще тоді мене здивувало, що то в неї там
Ще коли я побачила той пакунок то мені в носі свербіти почало. Навіть не
«Мамо, ви нічого доньці не скажете, ба більше того, ви мені ще машину нову купите», – зять дивився на мене і усміхався, а я розуміла, що так і вчиню
Коли я побачила, як зять милується з чужою жінкою в кафе, то не такої
– Мамо, як будете так мені на мозок капати, то поїдете назад до курей.
Де гарній дівчині знайти хлопця для створення сім’ї? Люди добрі, моя онука має двадцять
Знаєте, як я заміж ішла то мені мама в ноги лягала і не хотіла пускати за Васька заміж. Казала, що мені щастя у тім шлюбі не бачити і очі виплакати за таким чоловіком
Я оте сонне царство швидко розворушила по приїзді. Невістка вічно заспана і виморена від
– Ось ваше, всіх пороздавала, тепер почну нове життя. Не шукайте мене, назад не заберу!
Одного дня я вибігла з хати на шум, моя колишня невістка тримала за руку
Боже, мамо, та ти про що? У тебе в кожній кімнаті по телевізору, нащо тобі ще? Все є, ми й не знаємо, що везти. Хочеш, то ми тобі завтра такий же привезем: курям у сарай став, тільки не ображайся, мамо
— Не зважай, – каже мені Петро, – Не варта та справа твої сліз.

You cannot copy content of this page