nat

– Збирайте валізи, – сказала мені донька, – ви тут більше не живете. – Це з якого дива, – питаю я її. – Та з того, що це

День був як день, нічого несподіваного, єдине, що я спішила до куми на день народження, тому раніше відпросилася з роботи аби себе привести в порядок. Ще по дорозі

Я сиділа на кухні, дивлячись у вікно на занурений у сутінки двір. На столі переді мною остигала чашка кави. Діти вже спали, а чоловік, як завжди, сидів у

Ольга прокидається вранці, але не поспішає вставати з ліжка. Вона любить ті кілька хвилин затишку перед початком нового дня. Проте буденна робота чекає, і їй доводиться швидко збиратися.

– Так, я хочу квартиру. Просто вибирайте, а я почекаю. І я пішла геть, залишивши їх самих, хай подумають та порадяться, бо я нікуди не спішу. Знаєте, свекруха

Життя з Віталиком починалося стандартно – гуртожитки, далі своя однокімнатна квартира, далі діти і двокімнатна. Чоловік заробляв на нас усіх, не буду кривити душею. З цього приводу свекруха

Марина і дітей своїх так само ростила в тиші і спокої, від них не чути було крику, вони навіть гралися якось мовчки, а як вже приходив чоловік з

А після перерахунку її заслуг, то вже нема й мови про розраду і полегшення, несеш далі свого міха додому і ще й переконана, що в хорошої жінки все

Та я так йому й сказала: «Синку, не журися, ми все зробимо». І ми з чоловіком слова свого дотримали, а як тепер син подав на аліменти, то чого

– Миколо, та скільки можна ото палити? Та вже всі вспокоїлися з тим листям, а ти ще ні, – прийшла я до нього на город, а коли побачила,