Я відчула на собі такий пильний погляд, що аж здивувалася, адже в церкві не прийнято витріщатися на людей. Сюди приходить аби поговорити з Богом, але ця жінка навмисно мене чекала: «Невже мене не впізнаєш? Я думала ти мене довіку пам’ятати будеш?»
Вона була водночас і горда з того, що так мало бути і здивована тим, що я її не впізнаю. Я дивилася на її вибілені дрібні кучері, на каблуки,
Від мами я такого не сподівалася, я ж усе зробила заради того аби тато вернувся до неї, а вона отак, носом крутить? І хто тут дорослий? Та мені перед свекрами лице лупиться, що у мене вдома таке діється, а вона он як? Хоче, щоб нам кісточки перемивали?
Все почалося після мого весілля і це ще більше мені додає жалю, адже на весілля тато і мама були такі щасливі, вони так раділи, що я виходжу заміж,
В голові крутилися різні варіанти, як вона може відреагувати: сльози, розмови, звичне мовчання. Але вдома на нього чекала порожня квартира
Микита повернувся додому пізно. Він припаркував машину, але не поспішав вийти — розмірковував, як розпочати розмову з дружиною. Останнім часом їхнє спілкування звелося до мінімуму. Марина вже тиждень
Їхня пара виглядала ефектно: він — справжній красень, вона — мила, життєрадісна, трохи округла, але неймовірно харизматична. Усі заздрили їхньому щастю, але Катя не зважала на чужі думки
Катруся — так її називали всі з дитинства. Її ім’я звучало м’яко й ніжно, немов відображало ту любов, яка оточувала її з малих років. Батьки, бабуся, а пізніше
Дмитро дізнався, що матері не стало із запізненням — сусіди вже навіть встигли підготувати квартиру до опечатування. Поріг переступив із дивним відчуттям, яке не вдавалося описати
Ключ несподівано підійшов до замка вхідних дверей. Невже він стільки років пролежав серед дріб’язку у зв’язці, як нагадування? Дмитро згадав, що зберігав його вже понад 20 років —
Катерина тримала телефон і слухала розмиті пояснення Ірини про те, чому цього року не можна приїхати до них на новорічну вечірку. Голос подруги звучав натягнуто, як у людини, що обманює, не маючи навіть часу вигадати щось переконливе
«Має бути свекруха, тітка, діти…», – перелічувала Ірина, а Катерина тим часом подумки згадувала всі ті роки, коли їхня компанія збиралася навіть у більшій кількості, і місця вистачало
Аліна подумала, що це звичайна байка, але щось у його голосі змусило її засумніватися. Вона рушила далі, але вже біля входу до метро зупинилася. Його погляд не давав їй спокою
Аліна стояла на вокзалі вже півтори години. Вона чекала на поїзд, який суттєво запізнювався. Цей час, наповнений гамором людей і стуком коліс, здавався нескінченним. Аліна не зустрічала друзів
«Мамо, ну що ви їздите та їздите? Нема в селі чим зайнятися?». Донька швидко забирала в мене сумку і кидала швидкі погляди чи не бачить свекруха чи чоловік, що я ненароком пролила чай на скатертину, від важкої сумки руки наче здерев’яніли, та й терпнуть вони у мене давно, а тут така малесенька філіжаночка, на один ковток того напою і то пролила
Я ж усіма думками з нею, своєю єдиною донечкою, яку виростила і випестила, мов ту лелію, так і назвала її Лілія. Вона була єдиним світлим промінчиком у моєму
Семен мені кинув у спину: «Я думав, що ти мудра жінка, а ти така ж!». Я лише розреготалася і не обернулася, бо забагато честі. Хоч все починалося дуже мило, адже чоловік шукав собі мудру жінку!
Я завжди вважала себе справді мудрою жінкою. Як в сорок скинула ярмо шлюбу, то так до п’ятдесяти п’яти й жила собі в радість та задоволення. Не думала, що
Якби не її звичний берет та сірий плащик, то я б ніколи не впізнала її. Ні, ви тільки вдумайтеся, що тільки через те, як вона звичним рухом поправляла того махрового берета, я її впізнала, людину, яка в моєму житті зробила багато добра і де ж я знала, що буде далі
Я й справді не цікавилася, що там навколо, адже у мене й таку купу турбот: чоловік, троє дітей, дім, кухня, гуртки, школа. Кожен день щось є, що маєш

You cannot copy content of this page