– Я більше так не можу, Галю. Ти не даєш ні йому, ні мені дихати! Все має бути на твоїх умовах, а нам не лишається нічого, окрім як підлаштовуватися під тебе
Якби мене тепер спитали, яку я хочу невістку, то я б без вагань відповіла: «Будь-яку». Бо розумію: не треба було вибирати долю замість сина. Тепер, коли життя обернулося
Добре подрузі було говорити, так, слова правильні, але як то не твоя дитина. А як бачиш ті очі, які дивляться на тебе вже без любові, то вже розуму серце не чує, готова на все аби вернути собі повагу в дитини
Мені тоді було тридцять дев’ять років, вдова з донькою-підлітком. Охочих на мою руку і серце не було довго, я вже й звикла, що ми тільки з донькою разом.
Я приходила додому, де вилежувався чоловік, якому тато передав гроші, он він замовив піцу і нагетси, банки валяються по хаті і ще й мені каже: – А що я мав їсти, якщо ти мені не подала на стіл?ї
Як ми з Романом жили, то я щось не бачила такої купи людей, які б приходили і хоч спитали, як я, а тут мало в душу не лізуть,
Чоловік вже з порогу почав вичитувати мене, причепився до всього – чому двері були закриті не на всі замки, чому взуття стоїть неправильно, чому на милі залишилось волосся… Я взулася і просто вийшла з дому. Пішла просто вперед, нікуди не звертаючи, не озираючись назад.
Мій чоловік Мирон був зовсім іншим, коли ми одружилися. Мені здавалося, що ми любимо одне одного і завжди будемо намагатися створити гармонію в нашій родині. Але час ішов,
Я не розумію, з чого донька взяла, що я маю чинити так, як моя мама. Зараз інші часи, і кожен живе за своїми правилами. Ніхто нікому не винен і кожен має свої потреби та бажання
– Ти ж мене практично не виховувала! Все робила бабуся, і тепер ти те саме маєш зробити для моїх дітей! – сказала донька, наполегливо повторюючи своє. Я, у
Звичайно, що в нашу квартиру гості б не помістилися і я запросила всіх в кафе. Грошей у мене не дуже було, але я була певна, що мої батьки подарують гроші і я так розрахуюся повністю за стіл.
Я довгі роки виношувала ці слова, навіть репетирувала перед дзеркалом, але не наважувалася сказати вголос. Я наче знала на перед, що їх просто ніхто не почує і не
Знаєте, я заради своєї мрії десять років працювала за кордоном, економила кожну копійку, пережила не одне падіння. А, виявляється, є мудрі люди, які просто вміють скористатися моментом і ще й повернути все так, наче я ще маю перепрошувати
Так, мені, сорокарічній жінці в голові все крутилося, бо я не могла повірити, що отак можна і що це мені треба червоніти, бо я, виявляється, геть не чуйна
А що я їй інакше мала сказати? Як Матвій дівчат приводив знайомитися, то всіх вона забракувала, всіх. Ще така не вродилася аби її сину підійшла. А тепер сидить і онуків хоче
А я вже тоді не витримала і кажу їй в очі: – Валю, треба було не перечити синові, коли він дівчат приводив, то би зараз сама онуків няньчила.
– Але ти й учудила, навіщо було кидати нормального чоловіка? Ти мені вибач, але ти на себе збоку подивися – хто з тобою такою жити захоче?
Ви помітили, що саме люди, у яких не все добре у стосунках, будуть найперше вам вказувати на недоліки вашого шлюбу? Отак скривлять губи, піднімуть вверх брови і промовлять
– Щось ти, невісточко, дуже вже мої гроші фиркаєш, я не буду багато передавати
Думаю, що ситуація з моїм шлюбом не зайшла б так далеко, якби свекруха всіма силами не противилася змінам. Я розумію, що материнське серце дуже м’яке, бо маю діти,

You cannot copy content of this page