Каже чоловік, щоб я йому допомогла почати життя з самого початку, бо він, виявляється, любив мене всі ці роки і так заглушував докори сумління, але от коли я його пробачу і верну до себе в квартиру, то тоді він знову стане собою.
Я на такі одкровення аж рота розкрила, Семен знає, що я людина добра, співчутлива, я чужому поможу, а тут рідний чоловік, з яким разом п’ятнадцять років прожила, ну
Мені було трохи за шістдесят, коли життя піднесло те, чого не чекав. Після років важкої праці, тисяч годин роботи далеко від дому, я, немов знесилений віл, повернувся додому. Додому… Хоча тепер він не здавався таким. Дім став місцем, де я – зайвий
Я часто згадую, як уперше поїхав на заробітки, залишивши Галину з двома дітьми. Грошей тоді вдома не вистачало, і я зважився на відчайдушний крок. Галина говорила: – Іване,
Я не знаю чого чоловік не сприймав мене серйозно, навіть тоді, коли пакував мої речі в вантажівку, то реготав, що я до нього вернуся через два тижні максимум
– Кому ти треба з двома дітьми?, – казав він мені і плескав друга по руці, мовляв, ти дивися, що вона вигадала, але буде по-моєму. І я справді
Тиша заповнила кімнату, і я відчула, як моє серце стискається від гніву. “Ти все зруйнував своїми вчинками. Кожен раз, коли ти йшов до іншої, частина мене кам’яніла”.
Я стояла біля вікна, дивлячись на пізнє осіннє небо. Сірі хмари нависали над містом, і серце моє тяглося до спогадів, які, здавалося, ніколи не вивітряться. Він лежав у
Довгі дні, після поминок за чоловіком, я не могла ні їсти, ні спати, мене аж розпирало від почутого, від того, що я не можу нічого змінити, від того, що всі ці роки закривала очі і «не дивилася вгору»
Все розкрилося банально і випадково, але найсмішніше було те. Що все наше спільне зі Степаном життя, він мене подавав як дуже ревниву дружину, яка йому й продихнути не
«Дайте мені вже спокій!», – грюкнула донька дверима, а я теж у двері та до подруги
– Що мені робити? Дівці тридцять років, ні зарплати, ні хлопця, раджу їй щось, то все в штики сприймає. – То зроби так, як вона тобі каже? –
Я довгі роки була сама і не тому, що на мене увагу кавалери не звертали, просто ми з чоловіком так добре жили, що я вважала навіть розмову з кимось іншим – неприпустимою. Одразу уявляла собі обличчя чоловіка на якому читалося тільки одне слово
Я за своїм чоловіком була мов за кам’яною стіною, правда не дуже довго, всього шістнадцять років. За цей час я знала, що маю бути біля дітей і біля
Син мій чорнявий. У нас у сім’ї всі красиві та чорняві, – Олена Павлівна уважно дивилася на обличчя невістки, ніби намагаючись по реакції зрозуміти, в чому справа. – Ти теж брюнетка і батьки твої смагляві та стрункі. Чому ж мій онук білобрисий і синьоокий
– Бабо, бабусю! – смикав її за поділ спідниці малюк. – Що тобі? – Цукерку. – Іди у мами попроси! Онук надувся і, ображено, подався шукати маму, а
Наслухалася я того, як то можна за кілька років на квартиру заробити в Італії і поїхала… І мені хочеться спитати – люди, ви або жартуєте, або скажіть, на якому дереві ті гроші ростуть!
Мені було сорок сім років і я хотіла вже нарешті свого власного житла, щоб не бачити свекруху і не чути. Так, ми жили з нею і з дітьми,
Я собі подумала, що як може бути «чоловік на годину», то чого не може бути «дружина на годину». А що?
Зараз де самотнього чоловіка знайти самотній жінці? В бари я не ходжу – нема коштів, в бібліотеки чоловіки не йдуть. В автобусі? А так собі подумала, що й

You cannot copy content of this page