Прийшла я з поминок за Софією і такі мене жалі розібрали, що все там так гарно було, все квітами обложили діти, вінків назамовляли, а як гарно її нарядили. Але я точно знала, що якби Софія отак встала, то вона б отак одразу й впала від того всього марнотратства
І такі мені жалі, бо я ж поруч з нею жила, то хіба я не бачила в чому вона ходила та в якій хаті жила, а де її
Знаєте, як це чути, що твій вчинок, ще юнацький, але щирий, тепер як аргумент, чому я маю й далі чоловікову поведінку терпіти. І він навіть при чужих людях цим хвалиться, а я тепер собі думаю, що краще б я тоді була незряча, ніж тепер отаке мати.
Знаєте, як це чути, що твій вчинок, ще юнацький, але щирий, тепер як аргумент, чому я маю й далі чоловікову поведінку терпіти. І він навіть при чужих людях
Після розмови з мамою, Іра намагалася не звертати уваги на причіпки Каті та Олени, а так як більше їй дружити не було з ким, вона читала книги, облюбувавши для цієї справи поруччя ганку.
– Катя? Терлецька? – Катерина здригнулася, обернулася. Терлецькою її не називали вже багато років, це було її дівоче прізвище. Жінка, яка окликнула її, здалася знайомою, але Катерина ніяк
Я в такій ситуації, що наче й правильно все чиню, але підтримки при цьому в чоловіка не маю, навпаки, він проти того аби я давала гроші своїй кумі і найкращій подрузі. І аргументи у нього наче й правильні, але мені потрібна думка зі сторони
Я вже десять років як пенсіонерка, ми обоє з чоловіком, дітей у нас немає, є тільки кіт Вуглик. Пенсії у нас не великі, так, що якраз вистачає аби
Я вже рідко приїжджаю до мами, бо вона вже всю господарку свою прикрила, є тільки невеликий розсадник біля хати, де вона може посадити грядочку картоплі і зелень. Ще ми парник їй зробили і вона там більше господарює, бо не може інакше.
– Гріхом землю лишати без плоду. Гріхом!, – каже вона і навіть ображена на нас досі, що ми не пораємо дві грядки біля Крамарів. – Скільки за тих
Я бачила, як невістка по-хазяйськи ходить по моїй квартирі, як зазирає в кожен куток, як планує, де буде вона жити, а де її дитина, а вже я якось в самому куточку. Інша на моєму місці вже б виганяла її геть, але не я і ось чому
Мій Тарасик на світ з’явився пізно і мені сказали, що більше у мене дітей не буде. Чи варто говорити, що я дитину просто обожнювала і нікому не дозволяла
Я переконана в тому, що навички роблять наше життя таким, яким ми хочемо: щасливим, в достатку і радості. Тільки з самого малку треба в собі ті якості розвивати, щоб ти був і багатим, і успішним.
Тому я свою доньку з самого малку водила на гуртки танців, на англійську, на плавання, щоб розвивати не лише її розумі, але й зовнішність. Де ж я знала,
Дівчинці було десять років, зранку до школи збиралася, раптом підійшов батько, взяв на руки, як маленьку, поцілував у щічку. І якось дивно глянув, сумом обпік
Повернулася дівчинка, а тата нема. Мама сказала, що він ніколи не повернеться, треба звикнути. І нічого не пояснила. І багато років мовчала. І вирішила дівчинка, що тато –
Колись Віра мене такими словами називала, мовляв, чоловіка забрала, а тепер і до доньки взялася. А тепер, коли роки прошуміли, коли вже можна й назад оглянутися, то, думаю, що вона мені «дякую» таки має сказати
Шлюб Віри і Олега тріщав по швах вже давно. Вона була жінкою з принципами, а чоловік був звичайним чоловіком, нічого грандіозного не хотів на роботі, та й вдома
Приїхала до матері на вихідні і мов та муха осіння – ніякої енергії, а те, що в хаті ще й холодно до всього іншого – теж не додає оптимізму. І як я маю приїздити до матері радісна, щоб її розвеселити, коли у мені в самої настрій геть на нулі?
Хочеться загорнутися в теплу ковдру і отак по хаті ходити, адже обігрівається лише одна кімната. Я знаю, що є заможні люди, в яких все в домі, на кнопку

You cannot copy content of this page