Ми з чоловіком жили дуже добре і те, що я таки прийняла для себе рішення його покинути мало стати для всіх великою несподіванкою, особливо для мого чоловіка і дітей. Проте, мені бракувало сміливості йому це сказати і кожного дня я відкладала розмову «на завтра», а далі сталося таке, що перевернуло моє життя з ніг на голову
Я чомусь знала, що Євген буде чудовим чоловіком та батьком, от була впевнена, що він буде за мене горою, що любитиме все життя, що цінуватиме і буде вдячний
Це мати наполягла, щоб я ту дитину на світ привела, але яка з мене могла бути мати? Вона що цього не розуміла, коли біля мене квилила: – Донечко, ти потім можеш не мати дітей, а я про цю дитинку подбаю
Якби ж вона знала, що буде далі. Я погодилася і стала з нетерпінням чекати, коли це все скінчиться аби піти на випускний разом з усіма. Далі я поїхала
Сватів ми своїх терпимо, хоча наче все між нами залагоджено, але теплих стосунків вже бути не могло. Єдине, про що ми домовилися – щоб наші діти ні про що не здогадувалися
Те сватання було не з тих, коли спочатку люди один одному не подобаються, а потім все життя дружать, навпаки. Отож, у нас з чоловіком єдиний син – Михайло.
Кажуть, що зроби людині сто разів добре, а один раз зле, то вона тільки той раз і пам’ятатиме, а з рідними навіть не треба нічого поганого робити, варто просто сказати і все – ти вже їй не матір
Так сталося у мене з донькою, а я лиш їй добра хотіла… Я живу в невеличкій квартирі, двокімнатна в затишному районі, проте, це старі п’ятиповерхівки, тут переважно вже
Тепер, коли мені за сорок, тільки дивуюся звідки у мене було таке завзяття в молодості до створення родини
І щоб все по-дорослому, щоб діти до тридцяти, квартира своя до тридцяти двох, а в тридцять три робити кар’єру і до сорока стати якоюсь шишкою. Господи, тепер перекладаю
Пригадую, яким для мене було випробуванням почути від коханого, що я йому зовсім й не подобалася зі своєю мовою, виглядом, мріями
– А як же дитина, – тільки й пробелькотіла я. – А звідки я знаю, що то моя?, – зареготав хлопчина. Як багато ми тоді не знали: він,
Знаєте, я вже тоді казала синові, що то не по-людськи якось виходить, щоб ми отак сваху заходили. «Мамо, – казав син, – Юля не буде тоді на хату претендувати». Я тоді не вірила, що вона слова дотримає, а тепер лиш все підтвердилося.
Справа в тому, що мій син з невісткою будували все життя спільну хату, а в результаті, невістка сказала, що в Україну більше не вернеться і матір свою нам
Діти, яких донька любила і виховувала, як своїх рідних, навіть не приїхали попрощатися, це мене ще дужче підкосило, як і їх батька
Моя історія непроста, і хоч я не люблю згадувати про це, мусила поділитися, бо дії моїх онуків мене боляче ранять. Розповім все, як було. Мене звати Ганна, я
«Які у вас можуть бути клопоти?», – завжди мама кривила губи, коли ми намагалися пояснити, чого не можемо приїхати. «Ви допомагати не хочете, от і видумуєте!». Після таких слів хоч-не-хоч, а мав їхати і помагати.
Для чого було стільки городів салити тоді, я ще розуміла, бо ж нічого в магазинах не було, але тепер? Останньою краплею стало те, що у Славка вже були
Світлана знала, що «скоро» у сина могло розтягнутися на місяці, якщо не більше, тому вирішила діяти самостійно. Вона запросила свою давню подругу Лідію та її доньку Олену на чай. «Може, Андрій зверне на неї увагу»
Світлана стояла біля кухонного вікна, задумливо дивлячись на осінній захід сонця. Її син Андрій вже кілька місяців зустрічався з дівчиною, але не поспішав її знайомити зі своєю мамою.

You cannot copy content of this page