fbpx

Ти поїхав. Ненадовго, на півроку. Хотів заробити грошей на наше весілля. Я плакала, обіцяла чекати, терпіти розлуку, щоб потім бути щасливою вічно. А тоді мені сказали, що ти маєш іншу. Не повірила. Але лише глянувши в твої очі, зрозуміла все

Так любо дивитися на маленьку сестричку у смішному пишному платтячку, брата, що намагається показати, який він дорослий, танцюючи зі старшими дівчатами.

Ось щаслива мама. Плаче від радості і посміхається мені.

За матеріалами – Провінційка.

Я також посміхаюсь і ще дужче притискуюсь до свого нареченого.

І тут я знову зустрічаю твій погляд. Ти сидиш край столу, стискаєш в руці зів’ялу білу троянду. Так шкода дивитись на бідолашну квітку, так хочеться оживити її…

Ти прийшов на моє весілля. Веселий, з квіткою в руках. Ти просто не знав. Не знав, чи може, не вірив, що я вже не твоя.

Я вийшла до тебе у білосніжній сукні, у весільному віночку, що так личить мені сьогодні. Ти не зрозумів, здивувався…

Тепер ти сидиш край столу. А я згадую.

Ми любили один одного, так любили! З усією щирістю і палкістю душі. Не розлучалися ні на мить, не могли відірватися один від одного, Господи, я б життя за тебе віддала тоді.

А потім ти поїхав. Ненадовго, на півроку. Хотів заробити грошей на наше весілля. Я плакала, обіцяла чекати, терпіти розлуку, щоб потім бути щасливою вічно.

І чекала. Писала листи. Лише відповідей чомусь не було…

А тоді мені сказали, що ти маєш іншу. Не повірила. Але лише глянувши в твої очі, зрозуміла все. Не обняла, не поцілувала, а просто пішла. Ти біг за мною, клявся в коханні. Але я вже не вірила ні в що вічне…

Ти знову поїхав, а розбите серце сумувало.

Сьогодні моє весілля, але наречений чомусь не ти. Жаль.

Ти дивився мені в очі, і я помічаю, як блищать сльози. Мабуть, вони дуже солоні…

Знову стає шкода зів’ялої білої троянди в твоїй руці. Мені здається, що це я, я у весільній сукні.

Ти кидаєш квітку на землю і йдеш. Ось хтось наступив на тендітну троянду і ніжні пелюстки змішалися з брудною землею. Стає неймовірно важко.

І я, здається, вириваюсь від нареченого і біжу за тобою, кидаючись на шию, цілую до нестями… Але це лише здається. Я залишаюсь тут. Мені не можна бігти за тобою. Я – чужа дружина. А жаль.

Автор – Ірина Павловець, Сарни.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page