— У неї грошей, кури не дзьобають, а нам ні копієчки не дає, – жаліється Степан, – А нещодавно, так і взагалі розділила полиці в холодильнику і зажадала, аби ми харчувались окремо. Ну і, як вона старості своєї не боїться після таких от вчинків?
У мене дружина і двоє малолітніх дітей. І теща, яка живе разом з нами.
Після одруження ми з дружиною спочатку знімали квартиру. Але незабаром у неї не стало батька, і мати залишилася одна. Одна в чотирикімнатній квартирі в центрі міста. Місто у нас обласное, тому про розмін житла мова навіть не піднімалася. Це було б просто нерозумно. Тим більше що дружина – єдина дитина в сім’ї.
Недовго роздумуючи, ми з дружиною переїхали до матері. Кімнат досить і місця для всіх в надлишку.
Після появи двійні наші справи стали гірше, так як дружина пішла в декрет, а я втратив добре оплачувану роботу. Збанкрутувала фірма, в якій я працював і мав хорошу перспективу. Довелося влаштуватися на більш-менш оплачувану роботу, але грошей абсолютно не вистачає. Ми ледве-ледве зводимо кінці з кінцями.
Допомоги від тещі чекати не доводиться. Вона живе за принципом: ми самі всього добивалися і ви самі досягнете, якщо захочете. Але якщо взяти до уваги той факт, що у неї була одна дитина, а тут відразу двоє, то паралель не проводиться. Взагалі не проводиться.
Тесть був військовим. Пенсія у нього була досить хороша. Після того, як його не стало, теща переоформила її на себе. Тому, вона дуже навіть забезпечена пенсіонерка. Але ось співчуття у неї ні крапельки.
Ви самі знаєте, які зараз ціни дитячі речі. Тим більше для немовлят. А їх двоє. Ми з дружиною економимо на всьому. Відмовляємо собі в усьому, аби лиш протягнути до наступної зарплати. А теща, тим часом, ні в чому собі не відмовляє. Вона навіть зажадала роздільного харчування, щоб не витрачати зайві гроші на нас. Як вона каже, вона все життя жила для когось, а тепер прийшов час пожити для себе.
Я все розумію. Кожна людина має повне право на свої бажання і потреби. Я згоден, що в цьому житті ніхто нікому нічого не винен. Але є ж чисто людське ставлення до людей. А тут мова йде про найближчих людей: про дочку і онуків. Про себе я взагалі мовчу.
Я не претендую на її гроші. Не подумайте нічого такого. Я дорослий мужик і сам можу подбати про свою сім’ю. Я і подбаю. Просто мені важко дивитися, як дружина розтягує і економить. Ті ж підгузники одягаються тільки на прогулянку, у домі по-старому – тканинні багаторазові пелюшки.
Невже так шкода або складно, не знаю, виділити для своєї дочки трохи допомоги в місяць. Нам багато і не потрібно, але вони врятували б становище. Я впевнений, що незабаром зможу виправити ситуацію, але поки ми змушені ретельно продумувати кожну свою покупку.
Мені просто цікаво, коли теща стане зовсім безсилою, як тоді вона буде себе вести? Адже ніхто нікому нічого не винен! А тим більше я їй !!!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
