fbpx

Я навіть не могла собі уявити, коли отримала запрошення на весілля від своєї давньої подруги, що торжество зірветься, і причиною цього буду я

Скільки років ми не бачилися з Іриною, я зараз і не пригадаю. Міцна дружба у нас була в шкільні роки. “Не розлий вода!” – кажуть в таких випадках. Але, закінчивши школу, ми все ж розлучилися і роз’їхалися по різним напрямкам будувати свою долю.

Свою долю я побудувала в найближчі роки. Вдало вискочила заміж за свого одногрупника Семена. Я вважала вдалим наш шлюб, так як маса спільних інтересів і ідей підігрівала наш союз довгі роки. Я була щаслива тоді і зараз, як і раніше задоволена своїм вибором.

Через п’ятнадцять років, відтоді як дружні стосунки з Іриною були ще актуальні, а зараз, практично зійшли нанівець, я отримую від неї запрошення на весілля.

Я губилася в сумнівах, їхати чи ні? Адже їхати доведеться всю ніч поїздом, а там ще і пересадка на автобус. І чи зручно мені, колишній і забутій подрузі вторгатися в життя Ірини. Розмірковуючи над цим питанням, я все ж прийшла до висновку, що мені потрібно скористатися запрошенням і підтримати давню подругу, яка вперше виходить заміж.

Чоловік підтримав моє рішення, але супроводжувати мене не зміг. Я поїхала одна. По дорозі, я знову засумнівалася, що роблю правильно і що, ворушити минулі стосунки, які закінчилися ще в юності, не потрібно.

Ірина зустріла мене привітно, і я, згадуючи про свої переживання, трохи заспокоїлася. Весільні клопоти вже були всі благополучно завершені і через годину молодята повинні були скріпити свій союз печатками і підписами.

Ірина запросила мене бути свідком на весіллі. Вона вірила, що саме подруга дитинства повинна скріпити їх союз, а я, звичайно ж, не бачила в цьому нічого поганого.

До залу одруження ми прибули на півгодини раніше. Цей час вирішено було зайняти фотосесією. Фотограф справно працював, кліпаючи фотоспалахом, а я, зайняла почесне місце, на правах свідка, поруч з нареченим.

Моя усмішка не сходила з обличчя. Я відчула атмосферу свята і радості і отримувала задоволення в такій гучній і веселій компанії. Але, через кілька хвилин, мені вже більше не хотілося посміхатися і веселитися.

Моя давня подруга Ірина, несподівано для всіх, відзначилася гнівними вигуками. Я відразу не змогла зрозуміти, чим викликана підвищена збудливість і емоційність Ірини. Вона вже не соромилася у висловлюваннях і своїх діях. А дії її були спрямовані проти власного нареченого.

– Навіщо ти обійняв її за талію? – волала вона. – І ці твої швидкоплинні погляди в її бік. Думаєш, я нічого не бачу. Не встигла моя подруга переступити поріг, як ти і в сторону мою дивитися перестав.

– Про що ти? – слабо захищався наречений.- Та, я!

– Та ти просто обійняв її, ось і все!

Я була вражена і обурена думками Ірини та розміром каменю, який вона закинула в мій город. Що за маячня! Ні чого подібного я не помітила з його боку. А те, що поклав руку на мою талію під час фотосесії, так це не привід псувати своє власне весілля і настрій запрошених гостей.

Від весільного букета вже не залишилося і сліду. Ірина махала ним немов віником. Наречений в свою чергу, хвацько ухилявся, мабуть досвід уже був.

Я як і раніше стояла в подиві, і моє заціпеніння можна було порівняти з повним скам’янінням.

Хтось із гостей почав розбороняти наречених, хтось був пасивним спостерігачем, а я, хотіла провалитися крізь землю аби не стояти зараз тут, і не спостерігати цю абсурдну картину.

– Весілля не буде! – заявила розпашіла наречена.

Вона з викликом кинула залишки весільного букета в обличчя своєму нареченому і повільною, хиткою ходою побрела до виходу.

Загальна радість і настрій на приємний вечір змінилися подивом і нерозумінням. Гості малими групами почали розходитися. Я, прийшовши трохи до тями, вийшла слідом за іншими.

Далі, я не цікавилася, чим закінчилася вся колотнеча. Я викликала таксі і поїхала на вокзал.

Тепер я розумію, чому моя давня подруга досі не вийшла заміж. З таким характером і ревнощами важко створити міцний союз. Я повернулася в свою щасливу реальність і пообіцяла собі, що більше не буду приймати ніяких запрошень від давніх подруг і знайомих. Нехай вони і пам’ять про них залишається жити тільки в минулому.

Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page