Невдовзі з’ясувалося те, про що Василь мовчав. У нього вже була дитина від першого шлюбу.
Рая вважала, що їй несказанно пощастило, бо до неї залицяється справжній бізнесмен. Їй тільки двадцять, щойно закінчила училище, жила з…
Сонечко, ну як я їм скажу «ні»? Вони вже біля воріт. Дядько допомагав моєму батьку, коли той тільки починав працювати. Це ж родина! Ти ж не хочеш, щоб про нас пішли недобрі чутки?
— Люба, ти бачила, хто на під’їзді? — почула я голос чоловіка з передпокою. — Тільки не кажи, що знову...…
Мене звати Наталя. І мені байдуже на ваші папери!
— Ви не виставите нас звідси, чуєте? — жінка стояла в дверному отворі, міцно притискаючи до себе двох маленьких хлопчиків.…
— Андрію, перевір шафи, — голос матері прозвучав чітко й безапеляційно, коли вони з Катею збиралися на сніданок. — Тут має бути все на місці.
Ірина Петрівна повернулася з Італії в той самий день, коли сніг почав важко падати з раннього ранку. На вулиці було…
Сьогодні він надсилає тобі ці суми, а завтра його нова жінка скаже: «Досить», і ти залишишся на вулиці
— Ти розумієш, що це просто ілюзія безпеки? — голос Марини звучав різко, вона нервово розмішувала цукор у чашці, хоча…
З яким братом, Олежку? У Мар’яни немає ніяких братів, я ж знаю її родину!
— Мамо, ти просто зайди... — голос Олега у слухавці був настільки тихим і неживим, що я миттєво відклала всі…
Тобто твоя матір серйозно вважає, що я маю платити їй за кожен місяць, проведений у цій оселі? — Андрій стояв посеред вітальні, розгублено дивлячись на мене
— Тобто твоя матір серйозно вважає, що я маю платити їй за кожен місяць, проведений у цій оселі? — Андрій…
Та почекай ти, Олю! Зараз вирішальний момент, я не можу відірватися. Тобі що, важко зачекати хвилину?
— Андрію, подивися на мене! Я розмовляю з тобою вже десять хвилин, а ти навіть голови не підняв! — я…
Ти пропонуєш мені відмовитися від усього, що ми будували, лише тому, що твоя мати вирішила змінити правила гри?
— Тобі справді здається, що все можна залагодити папірцями? — мій голос тремтів, але я намагалася триматися прямо. — Ти…
Минали роки. Ганнуся виросла, її коси стали важчими, а очі — мудрішими. Але щороку, коли небо ставало схожим на тонку кригу, а вулиці вкривалися іржавим листям, вона не нарікала на холод. Вона просто ставила на вікно дві чашки
Листопад ішов містом неспішно, наче старий майстер, що завершує велику роботу. Він був високим, трохи сутулим, у довгому пальті кольору…