То відвези мене назад, Олено! – мама вперше назвала мене повним ім’ям, і це прозвучало як вирок. – Відвези, поки я ще можу дихати повітрям, а не цим бетоном.
– Мамо, досить! – крикнула я, тримаючи телефонну трубку так міцно, що пальці побіліли. – Ти вже третій тиждень скаржишся…