Катерина, коли вже стояла на порозі вічності, покликала внучку до себе і, як на сповіді, почала відкривати потаємини своєї душі: — Прости мені, дитино, якщо зможеш, бо моя в тім вина, що ти досі без пари — то я прогуляла твою долю. Я була колись красунею, норов молодий, гарячий грав, чоловіки до мене так і липли, тож я грішила. І не думала тоді, чим це обернеться, а тепер тобі доводиться розплачуватися за гріхи моєї молодості. Прости, Оксаночко, я дуже шкодую про це і щиро розкаююся. Чуєш, я каюся перед тобою
Софіїна донька і на вроду вдалася показна, і мудрості їй було не позичати (працювала вчителькою іноземних мов), але долі бажалося…