— Які квіти, доню? Оті айстри, що в тебе в кімнаті? Та то ж. Але щаслива дівчина вже пішла до себе в кімнату і не дослухала матір. «Та то ж мені тітка Сонька дала квіти, бо нічний дощ виваляв квітник, і вона, де кращі, зірвала для мене. А я, щоб в хату зайвий раз не рипатись, поклала на твоє вікно. То я поклала квіти… я…» Але цього донька не чула, бо мати тільки подумала, а сказати не наважилась.
«Сьогодні мій День народження, вже тридцять п'ятий. Люди радіють в цей день, а мені він смуток несе. Після тридцяти років…