Про особисте щастя їй якось і думати страшно — помагай дітям, бав онуків, ото й твоє. Але ж ні, млоїть щось під серцем, тугу нагонить, сон забирає. Хочеться Марині Олегівні любoві — пізньої, гарної, справжньої, на яку колись махнула рукою. Десь же має бути той, хто розбудить її серце і стане рука в руку, аби в злагоді й ласці перейти разом осінь життя
Марина Олегівна чекала цього вже кілька років. Терпляче чекала і мріяла, що, як тільки зостанеться сама, нарешті наведе лад і…