Прийшов Дмитро Наталку кликати заміж. Та аж проясніла, подумки будувала плани: «Дітей у Дмитра нема, вдiвець. Не якийсь там гoлoдранець! Але трохи поламаюся для годиться». Чоловік продовжував: – Прибіжиш до мене, їсточки навариш, сапнеш город, кинеш кроликам, перекинемося кількома словами та й біжи знову до дітей. Ну різні там свята Новий рік чи Паска, сама розумієш, будемо гуляти спільно, ми ж сімейство. Шашликів насмажу, як ти кабанчика заколеш. Святкувати я люблю!
Дмитро кілька хвилин несміливо топтався біля Наталчиної хвірточки, простягав руку, щоб відчинити дверцята, потім її відсмикував, нарешті зважився: «Та врешті-решт,…