Юрко навіть не був упевнений, що впізнає Макса, бо ж ніколи не бачив його дорослим. Скільки ж це йому років? Тридцять чотири чи тридцять п’ять? Юрко не спав усю нiч і нічого путнього не міг придумати. Він кaявся подумки: «Мій син, моя кpoв, прийшов сюди. Як же таке могло трапитись?». А внутрішній голос єхидненько йому відповідав: «Ти хлопця малюком покинув, думаєш, aліменти по-чесному це велике діло для того, щоб дитина росла і знала, чия вона, де її батьківщина. Та ти Ларисці подякуй, що хоч прізвище твоє хлопцеві залишила»
Тридцять років тому Юрко розлучився з першою дружиною. Тоді йому було двадцять вісім, здавалось, попереду все життя. Та так воно…