«Сонечко моє, я шукав тебе у Львові два роки. Куди ти поділася? Я лягав спати — і йшов у сні на пoбaчення з тобою. Не міг забути тебе. Я шістдесят літ пам’ятаю твій голос…» Поки я говорив, Люба плaкaлa, адже й мій голос упізнала з короткої вибачливої фрази
Закінчувався осінній навчальний семестр. Від зимових канікул мене віддаляв один іспит. І вирішив я піти розвіятися в Стрийський парк, про…