Одного разу пізно ввечері скрипнули двері, і в хату хтось зайшов. То був Василь. Він тримав на руках маленьку дитину. Ольга не знала, що казати, що робити. Василь просив: “Олю пробач мені за все. Знаю, що завинив перед тобою, знаю що не приймеш, та мені немає куди дітися з дитиною. Я вам мішати не буду.”
Ольга прокинулася, та вставати не хотілося. Любила поніжитися в ліжку. Та день був буденний, тож швиденько встала і пішла оглядати…