Отако серед ясного дня взятися за руки, як малі діти, і йти селом. Хай вже він мужик, але ти, бабо, май розум, встидотниця, та й годі. Уже ж під шістдесят літ
— Манько, Манько, дивись, гонде-о йдуть, — штурхнула під бік сухеньку й жваву свою сусідку повновида баба, зав'язана білою хустиною…