– Просто віддайте мені гроші, – свекруха стояла посеред нашої кухні, руки в боки і гнівно світила очима.
- Просто віддайте мені гроші, - свекруха стояла посеред нашої кухні, руки в боки і гнівно світила очима. - Мамо,…
— Я впустила тебе сюди, бо ти моя сестра, — сказала вона. — Бо ти не мала де жити після закінчення університету, бо ти стомилася жити в гуртожитку.
Настя запарила собі чаю, день видався дуже важким і хотілося посидіти в тиші, привести думки до ладу. Вірніше. Хотілося забути…
Це справді звучить серйозно, Мар’яно, — обережно відповіла я. — Але ж у нього був такий успішний старт. Що змінилося?
Ми сиділи в невеликому затишному кафе, де аромат свіжої випічки зазвичай піднімав настрій. Але не цього разу. Напроти мене сиділа…
Я подивилася на її зачинені двері, за якими панувала стерильна чистотаа, і мимоволі здригнулася. У нас за стіною в цей момент щось гучно впало, почувся тупіт чотирьох ніг і радісний сміх. Оксана лише підняла брову
Ми стояли на сходовому майданчику, якраз між нашими дверима, що дивилися одна на одну, немов два різні світи. Оксана, як…
Я мало не впустив сумку від несподіванки. Позаду мене стояла дівчинка років п’яти у заношеній, але чистій рожевій кофтинці. Її біляве волосся вибилося з-під кумедних бантиків
— Артеме, ти з глузду з’їхав? Це не іграшка, яку можна повернути в магазин, якщо набридне! — Аліса стояла на…
Це ти мені кажеш? — обурився напарник. — Ти дивися за дорогою, а ми тут самі розберемося
— Грицю, зупини цей віз! — прохрипів експедитор, потираючи обличчя. — Зараз цей міський розумник розповість мені, як треба жити.…
Коли вона відкривала двері, то чула, як сусідка й досі не може вгомонитися, її невдоволений голос було чутно на сходову клітку.
Вона бачила його майже щодня. Ось так доля звела їх в одному будинку, в одному під’їзді і на одному сходовому…
— Я вас почула, — спокійно мовила вона. — Аргументи про доглядальниць за рахунок академіка звучать логічно. Але є один маленький нюанс, який ви не врахували в своїх розрахунках.
Кінець сімдесятих років минулого століття видався напрочуд лагідним. Санаторій «Гірська тиша», що належав Академії наук, жив своїм розміреним, дещо сонним…
— Пане Степане, дозвольте я допоможу! — Ганна підхопила пакет. Він виявився несподівано важким. Крізь тонкий пластик проглядали коробки з чаєм, фрукти та пакунки, що пахли добротною краківською ковбасою.
Травень у маленькому містечку видався напрочуд лагідним. Крізь прочинене вікно до квартири залітав солодкий аромат квітучої черемхи, а на підвіконні…
Майбутнє? Ти маєш на увазі, що я повинна відмовляти сину в нормальному харчуванні, бо тобі здається, що ми витрачаємо забагато?
— Олено, ти що робиш? Невже тобі обов’язково потрібно саме зараз влаштовувати сцену через шматок піци? Хлопець уже наївся там…