Дійшло вже до смішного у мене з невісткою, а все після того, як дитина на мене почала казати «мама».
Звичайно, що я втішилася, бо ж і перше слово і дитина оцінила, хто з нею найбільше бавиться та доглядає. А…
Коли імпозантний чоловік подзвонив у двері, надіючись вразити колишню своїм шикарним виглядом, натомість сам був вражений розквітлою вродою Люсі, ніби й не було між ними цих років розлуки. – А ти помолодшала ніби, так гарно виглядаєш, ніби тобі двадцять. Яка причина, що вся так і сяєш? – можливо, Борис надіявся, що він сам тому причина, – а донечка де? – Дякую за комплімент. Тетянка ще в школі. А ти проходь у вітальню, зачекай кілька хвилин, зараз чоловік її привезе, і вибач: йду вкласти спати сина, – скоромовкою закінчила Люся цей діалог. «Чоловік? Син?..», – до Людмили ще долетіли риторичні запитання колишнього, але вони не потребували відповіді, тож жінка щільно зачинила за собою двері дитячої кімнати.
Що не день, то Люся все краще одягалася, змінювала зачіски й перефарбовувала волосся, на губах щоранку інша помада в тон…
Все життя я старалася аби мене ніхто не дурив, не використовував, не брав на кпини. Попередні мої стосунки були такими, коли я завжди була в такому стані, що не знала, де правда, а де ні, чи тут варто сміятися, чи то сарказм, чи це мені дякують за допомогу, чи кажуть, що мало і треба ще
Думаю, якби мій попередній хлопець мене не покинув, то я б і далі так жила, ввесь час намагаючись йому вгодити…
— А чого ця тарілка тут? – чую від доньки знову, – Вона мусить бути на полиці зверху. А ти її куди запхала? Що за звичка усе перекладати, важко запам’ятати де йому місце? – повчає мене.
— А чого ця тарілка тут? - чую від доньки знову, - Вона мусить бути на полиці зверху. А ти…
День почався, як завжди, з якоїсь капості, цього разу не включився чайник. А це знов мінус з сімейного бюджету, який й так дірявий. Не знаю, кому там вдається економити, але от мені ніяк не вистачає власної зарплати аби купити собі гарну осінню куртку. Доводиться просити в чоловіка допомогти, але він вважає, що минулорічна ще нічого, можу й так походити
Далі йдуть взаємні вияснення стосунків і я плетуся на роботу без настрою. А там теж мають до чого придертися, то…
«Я все знаю!», – з такими словами чоловік збирав речі, а я сиділа і не відчувала за собою й краплі вини. Ну так, було, але я була вимушена це зробити
- Я тобі ніколи не пробачу!, - з такими словами чоловік гримнув дверима і пішов до матері. Я мала їй…
Чоловік повернувся від матері збентеженим і задумливим. Ходив по квартирі цілий вечір сам не свій, був не уважним. Зрештою, таки підійшов до мене: “Ніно, я тут у мами був. Послухай, зараз не час витрачати такі гроші. Ти ж знаєш, яка у наших батьків ситуація важка”. Тепер уже я була здивована: а яке відношення мають ті гроші до його батьків узагалі?
Чоловік повернувся від матері збентеженим і задумливим. Ходив по квартирі цілий вечір сам не свій, був не уважним. Зрештою, таки…
Досі не можу зрозуміти, чому ж і в цьому має бути моя вина, і відповідальність? Любиш-погано, не любиш – погано. Про золоту середину я чула, але й у кожної людини та «середина» своя. Чи не так?
Чому мене це хвилює? Та дуже просто, бо кума моя мені на всі мої жалі відповіла: - Ти сама винна,…
Чи може людина, яка ніколи не була в твоїй шкурі тобі поспівчувати? Думаю, що ні. Тільки той, хто відчував подібні емоції, той може тебе зрозуміти і підтримати. Жаліти не треба, жаліти я й сама себе вмію, а от почути і підтримати – так це було мені необхідно всі ці роки
В незнайомому місті знайшлася людина, яка мене зрозуміла, навіть несподівано, адже мені вже було шістдесят три роки і я давно…
Думаю, що це будь-яку доньку б вивело з себе, а тим більше мене, яка щойно вернулася в батьківську хату з малюком на руках. Але ж мама ні на кого не дивиться і нікого не слухає! Хочу і все!
- Мамо, тоді п’ятдесят сім років, яке заміжжя?, - кажу їй я, а вона лиш усміхається як блаженна. Не такого…