Ірина згадала слова батька про те, що своє треба вміти захищати. — Ви зараз самостійно все це повісите на місце, — голос Ірини став низьким і дуже твердим. — А потім візьмете свої сумки і вийдете з цього дому.
Сонце ледь торкалося верхівок старих яблунь у садку, коли Ірина закінчила розвішувати випрану білизну. Вона любила ці хвилини спокою, коли…