69-річний Віктор Чайка тікав від війни пішки з рідного Приморська: 12 км до Скадовська, звідти – 40 кілометрів до Голої Пристані, 25 кілометрів до Олешок, а потім – на Херсон, Берислав і в напрямку Нікополя.

В інтерв’ю Суспільному він розповів, що російські колони зайшли в їхнє село 24 лютого.

“23 лютого ввечері ми лягли спати, 24 встали, колона вже пройшла. Вони за півгодини пройшли і пішли на Херсон. Ми не встигли оговтатися, як нас накрили”.

Віктор Чайка жив сам, бо втратив рідних 7 років тому, і 21 березня був змушений покинути рідну домівку.

“О 8 годині ще по городу ходив. А пів дев’ятої як гупнуло раз, другий раз. Застрибнув до хати, сумку забрав і пішов”.

Чоловік пройшов п’ять російських постів і на кожному посту проводили перевірку, обшукували та грабували.

“Пости через кожні триста метрів… На третьому посту в мене забрали гроші. Була консерва “кілька в томаті”, дві баночки. Забрали ту кільку і кусок хліба”.

Аж у Нововоронцовці Херсонської області Віктор зустрівся з українськими військовими, які й допомогли добратися на підконтрольну Україні територію.

“В полі ночували. Коли підходили до Нововоронцовки, по нас почали стріляти. Полягали на березі. Лежали десь пів години. До нас під’їхала машина. Виходить військовий з автоматoм: вилазьте. Ми голови повиставляли, як зайці. Не зрозуміли, хто це? Під’їхали aзовці, наші хлопці. “Звідки?” “Звідтіля. Тікаєм”. Нас на машину, за Новоронцовку. “Тепер тікайте”.
У Дніпрі чоловік сів на евакуаційний потяг і доїхав до Тернополя, а звідти – на Шумщину.

Надія Мартинюк, помічниця старости села Биківці, написала звернення до своєї громади: “Чи бажав би хтось прийняти внутрішньо переміщену людину?”

На заклик відгукнулася онучка Тетяни Гаврилюк.

“Діаночка моя каже: бабо, ну чого ви не хочете взяти? Тож у людей таке горе. У нас кімната є вільна. Давайте, прихистимо”.

Сам Віктор хотів жити з родиною, якій він зможе допомагати по господарству, тому тепер порається на городі та доглядає пасіку.

“Пасіку потрібно доглядати постійно. Ось прогавили маточник, сім’я злетіла, рій злетів. А це вони мед носять”, – каже він.

Віктор Чайка розповідає, за два місяці полюбив Тернопільщину.

“Херсонщина є Херсонщина. Не дуже багато зелені. Поряд з нами – Олешківська пустеля, єдина в Європі. А тут – гори, пригорки, зелень, люди дуже хороші. Міг би залишитися, життя покаже, що буде далі”, – каже чоловік, бо не знає чи вцілів його будинок – зв’язку з сусідами поки що немає.

Каже, головне – перемога. Її чекатиме на Шумщині.

Фото: Суспільне.

08/08/2022