Андрій пішов у коридор, відкрив двері — і різко зупинився. Йому на шию кинулася дівчина з валізою. — Сюрприииз! — радісно вигукнула вона.
Галя стояла на кухні й ліпила вареники з сюрпризом. Не тому, що чекала гостей,
Приділити увагу мамі? А як щодо того, щоб приділити увагу власній дитині? Або дружині, яка за весь день не мала змоги навіть умитися нормально?
Годинник показував дев’яту вечора, коли двері нарешті відчинилися. Я сиділа на дивані, заколисуючи малого
Ні, мамо. Я не приїду до тебе з дітьми. Я вже казав тобі багато років тому: я не приїду, доки ти не попросиш вибачення у Світлани
Минув 20-й рік нашого життя в Німеччині. У нас з Олександром був великий затишний
Ти пропонуєш мені їсти страву триденної давнини? Яна, я дбаю про своє самопочуття. Мені потрібно щось свіже, щойно з плити. Де твоя турбота про чоловіка?
— Ти серйозно зараз? — я стояла в дверях кухні, ледве тримаючи в руках
Привіт, рідна! Я так скучив! — він сяяв, кидаючи сумку в передпокої. — У місті була жахлива погода, але я привіз тобі дещо цікаве
Я тримала на долоні холодний метал, і мої думки розліталися, наче сполохані птахи. Коли
Але два тижні пролетіли і мама вимагала від мене аби я вернулася до чоловіка. Я вирішила її послухати і прийшла додому.
Мені було двадцять два, коли я познайомилася з Дмитром. Він відразу справив на мене
О сьомій ранку, коли я тільки-но намагаюся прокинутися, лунає дзвінок. Світлана на порозі із “важливою” справою
Того вечора я сиділа за комп’ютером, намагаючись зосередитися на складному звіті. Раптом пролунав знайомий,
Я глянула на годинник — ледь перевалило за четверту ранку. Накинувши халат, я поплентала до передпокою, гадаючи, що це якась помилка або сусіди знизу знову щось переплутали. Але варто було відчинити двері, як я мало не втратила мову
— Марино, прокидайся… Там якісь люди. Кажуть, до тебе, — голос мого чоловіка Сергія
Юлю, добрий вечір, — промовила я максимально спокійним, але непохитним голосом. — Вибач, але Михайло сьогодні нікуди не поїде. У нас річниця, і ми маємо плани, які не передбачають пізніх рятувальних місій у нічний час
Ми сиділи за невеликим столиком, накритим до нашої п’ятої річниці шлюбу. Свічки м’яко освітлювали
Невістка сиділа, мов княгиня і цмулила каву. А навколо неї був суцільний безлад: гора немитого посуду, стіл з крихтами і те ж саме під столом.
Я прокинулася пізно, бо свято вчора видалося надто веселе і галасливе – синові було

You cannot copy content of this page