— Ой, Людмило Миколаївно, та навіщо мені той костюм? — Оля сумно посміхнулася, розглядаючи зріз тканини. — Куди мені в ньому ходити? На роботу, де ми цілими днями сидимо в навушниках перед моніторами? Чи додому, щоб батько знову вираховував, скільки я грошей на одяг витратила?
Зранку в квартирі було прохолодно й тихо. Оля сиділа на підвіконні в кухні, підібгавши
— Чому ти родину свою сюди не везтимеш? Чи хата наша для твоєї міської пані занадто бідна?
На околиці села, на самому горбку, де паркани сусідніх хат давно похилилися й поросли
Марійка чула це, стоячи за кущем бузку неподалік. Вона прийшла подивитися, чи прийде Петро, але тепер їй хотілося просто провалитися крізь землю. Вона розвернулася і побігла назад, по темній вулиці
У дев’ятому класі, у Марійки було лише дві сукні. Одна — коричнева, шкільна, від
— Чого мовчиш? — Жанна повернулася від плити, запаливши газ під чайником. — Побачив, яка я? Тепер розумієш, чому я не поспішала на побачення в центр міста?
Олег купував тижневики, коли їздив в гості до дідуся з бабусею. – В господарстві
— Приїхала, бо сказали, що ти зовсім здала, — Іринка підійшла ближче, підштовхнула дитину вперед. — Ось, подивися, це твій онук. Павлик назвали, на честь батька.
Уже третій день поспіль Леся не з’являлася на порозі власного будинку і навіть не
— Ви ж знаєте, Віро Іванівно, ми сюди не від хорошого життя переїхали, — раптово почав Андрій. — Багато хто думає, що я просто захотів сільського спокою, пасіку завів, хату стару відбудовую. А насправді я просто тікав
В селі весною без роботи не буває ніхто. То спину комусь прихопить на городі,
В Німеччині Наталя провела кілька днів у колі родини. Батьки помітили, що донька постійно перевіряє телефон
Колеги на роботі часто дивувалися, чому трикімнатна квартира Наталі Борисівни завжди стоїть пусткою. Тридцять
— Прости, Наталю, але я не можу з тобою одружитися. Я давно одружений. Моя дружина — донька керівника нашого тресту. Завдяки її батькові я маю все: і посаду, і цю квартиру, і машину. У нас дитина росте, син у перший клас пішов. Я не можу все це кинути. Я тебе люблю, чесно, але ламати своє життя не буду.
Автобус Тернопіль – Івано-Франківськ їхав повільно, зупиняючись біля кожного села. За вікном тяглися сірі
— А чому вона в такому стані? І чому на автобусі? Де Матвій? Він же мав машину, міг би матір підвезти, — запитала я, відчуваючи, як усередині все перевертається від почутого.
На столі лежала коробка з-під взуття, куди я складала пам’ятні речі. Кілька фотографій, де
Вона вийшла з палати, зачинила двері й притулилася до стіни. Серце калатало так сильно, що дихати було важко. Вона підійшла до дівчаток, які дивилися на неї з надією
Ірина Василівна сиділа біля вікна й дивилася на вулицю. На підвіконні стояла наполовину порожня

You cannot copy content of this page