Історії з життя 0
– Та як тобі сказати, мамо, – Оксанка зітхнула, зробивши ковток із чашки й поправивши волосся. – Вчора привезли нового чоловіка. Він майже не спав, усе намагався говорити. Знаєш, бувають такі люди, у яких на душі накопичилося стільки всього, що вони просто не можуть мовчати, коли відчувають самотність.
Коли за вікном сірів звичайний зимовий ранок, а мороз малював на шибках візерунки, я
Історії з життя 0
— Замість того, щоб посидіти на призьбі, книжку почитати чи телевізор спокійно подивитися, ви тільки те й робите, що траву їй рвете та грядки перекопуєте. Нащо воно вам знадобилося на старості літ? Тримаєте той клопіт, ніби без нього жити не можна.
День після від’їзду доньки завжди здавався Євдокії найдовшим у році. Зазвичай усе відбувалося поспіхом,
Історії з життя 0
— Мамо, ти залишишся з Артемком, — поставила вона мене перед фактом, збираючи велику валізу. — Вадим усе одно постійно на роботі, від нього користі мало. А я поїду, зароблю грошей, оновлю гардероб, куплю все необхідне для хати.
Раніше я думала, що моя власна історія давно закінчилася і все, що мені залишилося,
Історії з життя 0
Настя міцніше стиснула її теплу руку. – Пробач, мамо, що не вміла тобі показати, як тебе люблю.
Ніна з’явилася в їхній хаті через два роки після того, як не стало Настіної
Історії з життя 0
– Я тобі не бабця, – суворо казала Валентина Василівна, не відриваючись від монітора. – І я зайнята. Йди до матері.
Валентина Василівна поправила комірець ділового костюма і знову переставила важкі папки на робочому столі.
Історії з життя 0
— Я шукала свою доньку, — мовила я, дивлячись йому просто в очі. Потім мій погляд перевівся на дівчинку, яка з цікавістю розглядала мене з-за спини жінки. — Я шукала її всі ці роки.
Минуло майже сім років. Сім довгих років, протягом яких я щодня прокидалася з однією
Історії з життя 0
– Оксано? Це ти? – жінка примружила очі, вдивляючись у її обличчя. – А я чую, хтось так цокає каблуками ззаду, наче на підборах по асфальту. Не одразу й упізнала тебе в цьому пальті.
Старенький автобус важко зупинився серед поля, пасажири квапливо виходили, бо треба було ще пройти
Історії з життя 0
– На аліменти не подавай, – кинув він наостанок у коридорі, навіть не глянувши на семирічну Настю, яка тулилася до мого коліна. – Я буду допомагати, коли зможу. А офіційно з мене нічого вимагати не треба.
Сніг того року впав раптово, ще на початку листопада, й одразу затягнув усе довкола
Історії з життя 0
— Вибачте, якщо голосно говорив, — сказав він, дещо соромлячись свого сиплого голосу. — Просто не зміг стриматися. У мене син народився. Три дні тому.
Я сиділа біля вікна в плацкартному купе й спостерігала, як за склом повільно пропливають
Історії з життя 0
Коли він привів Юлію знайомитися, я одразу спитала його: – Сину, це та єдина? Одна на все життя?
У мене Богдан – пізня дитина. Я привела його на світ для себе, бо

You cannot copy content of this page