Панаса повезли в місто, а Настуся залишилася в холодній хаті одна. Сама на сьомому місяці, перелякана, дров катма, вода в колодязі замерзла. Наступного ранку йду я її провідати. Підходжу – і зупиняюся як укопана.
Це було вже трохи давно. Я тоді тільки починала працювати фельдшеркою в нашому селі,
Надія застигла. Вона дивилася на дівчинку. Щось у нахилі голови, у формі брів, у тому, як Софія закушувала губу, здалося їй болісно знайомим. Це було схоже на дежавю
Надія поверталася додому, коли сонце вже ховалося за верхівки старих каштанів. Її кроки були
— Тато не знав про Аллу, — сказала я, не піднімаючи очей. — Він думав, що вона теж його. Виховував її, поки ви не розлучилися.
Мати стояла посеред кухні, притиснувши до грудей рушник, і дивилася на документ, який я
— У мене є секрет. Я хотіла сказати раніше, але боялася, що ти підеш. А тепер ми одружені, і я хочу, щоб між нами не було брехні.
Я досі іноді дивлюся на вхідні двері, коли повертаюся з роботи, і чекаю, що
Мамо, — голос зрадницьки зірвався на хрип. — Весілля не буде. Ми розійшлися
— Ти просто неможливий, ніякої волі! — слова вирвалися самі собою, і в ту
Він розвернувся і зник у ранковому тумані, навіть не озирнувшись на сина, якого щойно викреслив зі свого життя.
— Ти просто приніс його сюди й думаєш, що все минеться? — У мене
— Слухайте, люди. Мені з цієї хати нічого не треба. Якщо комусь потрібні меблі, посуд чи що там залишилося — забирайте. Завтра я підпишу папери на продаж землі. Замок я зараз повішу, але ключі залишу під порогом. Кому треба — заходьте, виносьте все. Мені байдуже.
Село, як село: дерев’яні паркани, квітучі сади і безкінечні городи. Всі заклопотані своїми справами
— Та що ти від неї хочеш? — почувся голос матері, тихий, але виразний. — Віра вся в батька свого. Дивиться вовком, слова не витягнеш. Сидить там, малює щось чи пише. Ні пригорнутися, ні поговорити. Тяжко мені з нею, наче чужа дитина в хаті.
У квартирі на п’ятому поверсі сиділа за столом у кімнаті дівчинка, намагаючись зосередитися на
А ви гарна. Сашко казав, що ви стежите за собою, але в реальності ви ще краща.
— Олександре, ти хоч розумієш, як це виглядає з боку? — мій голос звучав
Ой, мамо, знову ці «справи»… — в голосі доньки почулася гірка іронія. — Ти ж доросла жінка, невже не бачиш, що він просто користується твоєю довірою? Коли ти вже відкриєш очі на те, що він…
— Ти справді збирався сказати їй, що ми розлучаємося через мою «холодність», чи це

You cannot copy content of this page