Історії з життя 0
— Слухайте, люди. Мені з цієї хати нічого не треба. Якщо комусь потрібні меблі, посуд чи що там залишилося — забирайте. Завтра я підпишу папери на продаж землі. Замок я зараз повішу, але ключі залишу під порогом. Кому треба — заходьте, виносьте все. Мені байдуже.
Село, як село: дерев’яні паркани, квітучі сади і безкінечні городи. Всі заклопотані своїми справами
Історії з життя 0
— Та що ти від неї хочеш? — почувся голос матері, тихий, але виразний. — Віра вся в батька свого. Дивиться вовком, слова не витягнеш. Сидить там, малює щось чи пише. Ні пригорнутися, ні поговорити. Тяжко мені з нею, наче чужа дитина в хаті.
У квартирі на п’ятому поверсі сиділа за столом у кімнаті дівчинка, намагаючись зосередитися на
Історії з життя 0
А ви гарна. Сашко казав, що ви стежите за собою, але в реальності ви ще краща.
— Олександре, ти хоч розумієш, як це виглядає з боку? — мій голос звучав
Історії з життя 0
Ой, мамо, знову ці «справи»… — в голосі доньки почулася гірка іронія. — Ти ж доросла жінка, невже не бачиш, що він просто користується твоєю довірою? Коли ти вже відкриєш очі на те, що він…
— Ти справді збирався сказати їй, що ми розлучаємося через мою «холодність», чи це
Історії з життя 0
Кому ти їх віддав? — перепитала я, відчуваючи, як усередині починає підійматися хвиля нерозуміння. — Своїй колишній? Мої ключі? Навіщо?
— Стасе, ти не бачив ключі від моєї машини? Я вже всю тумбочку перевернула,
Історії з життя 0
Три роки тому Марина поставила крапку: «Твоя мама занадто втручається. Або ми будуємо свою сім’ю без її порад, або я не бачу сенсу»
Олег звик до того, що його життя – це ідеально налаштований механізм. Робота, вечірні
Історії з життя 0
— Слухай… Мабуть, нам краще розійтися. Я не можу зараз бути нормальним партнером. У мене там… — він махнув рукою в бік вікна. — Я не хочу тебе в це втягувати. Тобі це не треба.
Ігор висипав на стіл ключі. Метал дзенькнув об стару стільницю, вкриту подряпинами. Це була
Історії з життя 0
— Я не знаю жодної Ірочки, — швидко сказав він. — У мене навіть листування з нею немає.
У вітальні тихо працював телевізор, але звук був приглушений. Оксана стояла біля дивана й
Історії з життя 0
— Переїдемо до твого будинку. Він великий, місця вистачить усім. Головне — ми разом, а чиє це майно — справа десята.
Кажуть, що дім — це місце, де тебе завжди чекають. Але для мене довгі
Історії з життя 0
Тобі легко казати про позитивне мислення, — часто кидала вона, куштуючи на моїй кухні дорогий сир, — у тебе ж немає таких турбот. Ти як за кам’яною стіною. А я — одна в цьому жорсткому світі.
Ранок на нашій терасі завжди мав присмак перемоги — терпкий, як міцна кава, і

You cannot copy content of this page