Історії з життя 0
— Розумієш, Оксано, дружини не стало, але мені все ще важко, — говорив він, дивлячись у вікно. — Ми прожили разом багато років. Мені потрібен час, щоб остаточно звикнути до цієї думки, змиритися. Будь ласка, не квап мене. Мені дуже добре з тобою, але я поки не готовий до спільного побуту в одній хаті.
Тоді, наприкінці грудня, місто виглядало занадто метушливим. Я йшла вулицею й зачіпала плечима перехожих,
Історії з життя 0
— Я не збираюся витрачати свої єдині вільні дні на поїздки і допомогу по господарству. Мені потрібен повноцінний відпочинок. Ми з колегами краще поїдемо за місто, посидимо на природі, поспілкуємося в неформальній обстановці. Там я дійсно відпочиваю від цього постійного напруження.
Андрій швидко йшов уздовж довгого паркану, раз у раз дивлячись на екран мобільного телефону.
Історії з життя 0
— Ти вкрав моє життя, — сказав Ігор тихо, але так, що в Сергія мороз пішов по шкірі. — Ти забрав мою дружину й мою дитину. Я думав, ти мені друг, а ти просто скористався моментом, поки я був там.
Сергій сидів на табуретці і крутив у пальцях мідну гайку. На столі лежала розібрана
Історії з життя 0
— Леоніде, я зустріла іншу людину, — сказала вона, стоячи в коридорі з валізою. — Ми з тобою різні люди, і наше спільне життя було помилкою. Я звільняюся з роботи й переїжджаю.
Я сиділа біля вікна й перебирала коробку зі старими речами, які давно слід було
Історії з життя 0
— Андрію, є дещо, про що ми ніколи не говорили, — почала я, затинаючись. — Моє життя трохи складніше, ніж здається на перший погляд.
Історія ця почалася три роки тому, коли мій колишній чоловік просто зібрав речі й
Історії з життя 0
— Артур дома, з гостями, — мій голос прозвучав глухо і якось відсторонено. — А я пішла. Назовсім, Віро. Можна я у тебе побуду?
Я стояла в коридорі, спираючись спиною на холодні вхідні двері. Мої пальці заклякли так,
Історії з життя 0
Слухайте сюди, Олено Іванівно, — карбувала вона кожне слово, нахиляючись до самого обличчя старої жінки. — У моєї доньки тепер ІНША родина. У неї є нормальний батько, який купує їй усе, що вона забажає. І у неї є ІНШІ дідусь із бабусею — люди інтелігентні, заможні, які забезпечують їй майбутнє і гарні зв’язки
Вогке липневе повітря вечора важко висіло над кухонним столом, де старенький чавунний чайник безперервно
Історії з життя 0
– Навіщо ти все це робиш? – запитав Роман, зупинившись посеред кімнати з порожньою коробкою з-під іграшок в руках. Він дивився на мене з явним почуттям ніяковості. – Ми ж у школі навіть не товаришували особливим чином. Ну, вчилися в одному класі, і все. Чому такий клопіт через нас?
Я вийшла з вагона на знайомий перон, тримаючи в руках важку валізу на коліщатках
Історії з життя 0
— Знаєш, Лілю, — тихо почав він, дивлячись мені прямо в очі. — Ми з тобою тоді дуже поспішили. Обидва були впертими, кожен хотів довести свою правоту. Я ображався, що ти постійно на роботі, ти злилася, що я не підтримую твої ідеї. Ми просто не вміли слухати одне одного. Я часто згадував наш дім після розлучення. Живу зараз у тій малій квартирі біля парку, викладаю в коледжі, вечорами перевіряю роботи студентів і думаю: навіщо ми все це зруйнували?
Одного разу я зрозуміла, що доросле життя – це коли ти купуєш квиток на
Історії з життя 0
— Я ніколи не забував про тебе, — продовжував він. — Свою колишню дружину постійно порівнював із тобою. Я тільки зараз зрозумів, що насправді відчував до тебе. Скажи мені чесно, Наталю, ти зараз щаслива?
Все почалося з того дня, коли Ігор привіз мене до своєї бабусі в передмістя.

You cannot copy content of this page