— Робити тобі нічого, — буркнув він, відсуваючи тарілку. — Навіщо тобі той костюм? Куди в ньому підеш? Краще б на нові шини для машини доклала
Я так чекала тієї суботи, щоб просто поїхати до торгового центру. Сама, без нікого.
— Знаєте, я не просто так підійшов, — тихо сказав він, розмішуючи цукор у чашці. — Ви справді копія моєї колишньої дівчини, Христини. Ми розлучилися п’ятнадцять років тому, а я досі не можу цього забути. Кожен день про це думаю.
Я ніколи не думала, що в сорок років зустрічатимуся в машині на березі ріки.
— Мамо, ми післязавтра їдемо на море, — Денис сів на стілець біля ліжка. — Я все вирішив. На три тижні. Тобі треба збирати речі.
Віталій сидів за масивним столом, заваленим кресленнями кухонних фасадів, і перераховував специфікацію фурнітури. Навпроти,
— Так, це Вікторія. Моя законна дружина, — тихо, ледь чутно сказав він, так і не підводячи своїх очей на мене. — Ми одружені вже більше двадцяти років
Це сталося трохи більше ніж два місяці тому, коли моє життя остаточно перетворилося на
— Чи ти при своєму розумі, Петре? — її голос раптом став гучним і різким, втративши всю свою колишню байдужість. — Ти мені пропонуєш іти в ту хату? До тієї, яка мене за двадцять років жодного разу людиною не назвала? І до дитини від тієї… коханки його?
У великій, світлій кухні панувала особлива атмосфера передсвяткового приготування. Для Христини ці суботні години
Орися божилася моїй бабусі, що все саме так випадково і було. Вона запросила хлопця перечекати негоду, а Христина пригостила його чаєм з лісових ягід.
І як не вірити в забобони, коли мій перший хлопець мов зачарований пішов за
— Які квартири? Які гуртожитки? — гуділа жінка, стукаючи кулаком по столу. — Щоб ти, як мати вчинила? Кожного вечора автобусом додому. Мені треба бачити, чим ти живеш. Вийдеш хаміті тоді будеш робити що хотіти, то вже буде не мій клопіт
Стефанія стояла біля вікна й дивилася, як Мар’яна, загорнувшись у стару куртку, згрібає мокре
Коли я побачила їх разом із візком, то просто зібрала його речі й виставила за двері. Андрій тоді благав залишити все як є, казав, що вони без нього пропадуть, але я не схотіла жити в брехні.
— Послухайте, я заміж виходжу і доньку віддаю в інтернат. Якщо вона вам не
Стефанія вийшла з кімнати, тримаючи в руках ганчірку для пилу. Вона подивилася на дівчину якось дивно, без радості, якої очікувала Христина.
Старий паркет у коридорі рипів. Двері відчинилися з характерним клацанням замка, який давно треба
— Не побивайся ти так, Іро, — сказала Оксана, поправляючи хустку. — Молоді вони ще. От притисне життя, тоді згадають про матір, прибіжать як миленькі.
Свекруха мною натішитися не могла, всім хвалилася, яка я добра господиня і мама. Тоді,

You cannot copy content of this page