Мене виховали з чітким правилом: «сміття з хати не виносять». І я чесно дотримувалася цього статуту роками.
Кажуть, що кожен з нас трішки актор, але я, здається, загралася у головній ролі
— Слухай, Максиме, — якось увечері сказав йому Петро, старий колега, зайшовши на вогник. — Ти б то того… пригальмував трохи. Вчора в борозні заснув, добре, що плуг не поламав. Бригадир уже косо дивиться.
Село Тернівка було невеликим, всі знали один одного і все один про одного. Здивувати
Він швидко підхопився, накинув халат і вийшов, тихо причинивши двері. Я здивувалася — зазвичай він завжди вмикав беззвучний режим на ніч. Цікавість перемогла сон, я підвелася й підійшла до дверей, прислухаючись
— Дмитре, — сказала я спокійно, — я випадково почула твою нічний розмову по
Як це не обговорювали? Сергій же запевнив мене, що ви з ним допоможете. Я ж не могла сама потягнути таке свято. Шістдесят років — це не просто дата, це подія. Ти ж сама пропонувала підтримати
У ресторані «На березі» панувала тепла, святкова атмосфера: м’яке світло свічок відблискувало на скляних
Дарина дуже боялася цієї зустрічі. Вона хотіла попросити маму сказати, що вона поїхала до родичів, аби він не бачив її такою
Літо того року видалося спекотним і якимось порожнім. Дарина сиділа на лавці під розлогим
Олег відступив убік, звільняючи прохід. Жінки стояли одна навпроти одної. Секунда, дві, три… Тиша стала майже фізично відчутною. Юля, яка визирнула з-за спини матері, здивовано підняла брови. — Натка? — першою ледь чутно вимовила гостя. Голос її тремтів.
Олег заскочив на кухню, коли Наталя вже втретє перевіряла, чи рівно лежать серветки. Він
— Ой, а що це у вас тут вариться? — я підняла кришку й скривилася. — Ну хто ж так м’ясо кладе? Ви б ще цілу корову в каструлю запхнули. Це ж буде вічність варитися. І чому на плиті плями від жиру? Треба ж витирати одразу, ви ж на пенсії, часу у вас повно, а ладу немає.
Минуло три місяці з нашого розставання, а пам’ять підступно підкидала деталі, які, здавалося б,
Я зараз приїду! — рішуче сказала вона. — Прямо зараз, у сукні, з букетом! Ми відсвяткуємо наше весілля разом, гаразд?
— Олеже, — сказала я, стоячи посередині нашої маленької кухні й дивлячись йому прямо
Всередині, серед пожовклих листів і засушених квітів, лежав маленький срібний хрестик на тонкому ланцюжку. Саме той, мамин. Я пам’ятала, як вона носила його щодня, як іноді, замислившись, перебирала пальцями ланки ланцюжка, ніби шукаючи в ньому спокій.
— Андрію, — сказала я, сидячи навпроти нього за кухонним столом пізнього вечора, коли
Ти хоча б подумала, скільки б усе це коштувало в ресторані? — продовжував Олег тим самим спокійним тоном, ніби переконував дитину. — Там вийде значно дорожче, особливо з напоями. А вдома ми вкладемося в скромну суму. Економія вийде відчутна! На ці гроші можна спокійно поїхати кудись відпочити на вихідні або купити тобі ті нові чоботи, про які ти давно згадувала
— Ти вирішив влаштувати банкет для своїх колег просто в нашій оселі, бо в

You cannot copy content of this page