Інна сиділа на дерев’яній лавці, обережно підклавши під себе хустку, щоб не заплямувати світлі штани, і повчала мене, як треба поважати себе. Розказувала, що дружина повинна бути окрасою для чоловіка, а не ходити в чоботах по городі.
Мені вже вісімдесят, ноги крутить на негоду, але в хаті сидіти не хочеться, бо
Не сподобався Андрій лише одній істоті в цьому домі.
— Алло, Галино Іванівно? Що сталося? — Андрій рвучко відкинув ковдру і сів на
— Тобі здавалося, що все добре, бо я мовчала. Я чекала, поки діти підуть вчитися. Тепер кожен житиме своїм життям.
Інна повільно проведела пальцями по краях чашки, з якої звикла пити щоранку, і подивилася
– Вона не прийде, – Леся сіла на стілець біля вікна і заклала руки на колінах. – Вона про нас і чути не хоче. Ви ж знаєте, як вона на мене в магазині дивиться, коли випадково перестрінемося. Відвертається і йде в інший бік.
– Лесю, перестань гуркотіти посудом. Перестань, кажу тобі, бо в мене від того стукоту
— Катю, — спитала я її якось увечері, коли ми ліпили вареники на кухні. — Скажи мені чесно, тільки не ображайся. Чому ти так прив’язана до їхнього дому? Може… може, тобі подобається Олег?
Я давно навчилася мовчати, хоч серце боліло за власною дитиною, але того вечора терпіти
— Доню, та куди мені вже тепер іти? Ми разом будували цю хату. Тут усе наше життя
Колись давно бабуся розповіла мені одну притчу, яка назавжди залишилася в моїй пам’яті. У
— Ми сина ростили не для того, щоб він хату нам залишив порожньою, — гнув своє батько Віктора, перебираючи пальцями край скатертини. — Він у мене один, хата велика, земля є. Куди йому йти?
Віктор і Юля росли в батьків єдиними дітьми. Віктор був трохи старший, але після
– Мала, ти що? – Андрій коротко усміхнувся куточком губ, але в очах була лише холодна байдужість. – Заробітки – це заробітки. Тут у всіх своє життя. У мене вдома, в Україні, дружина є. Я сюди гроші заробляти приїхав, а не нові родини створювати. Так що вибачай, але це суто твої проблеми.
Випускні іспити в школі щойно закінчилися, і всі мої однокласники будували плани на майбутнє:
Мені наснилася моя донька. Вона йшла мені назустріч через росяне поле, легка, у світлій сукні. Ранкове сонце вихоплювалося з-за обрію й так сліпило очі, що я як не вдивлялася, а обличчя її розгледіти не могла.
Я прокинулася ще до сходу сонця, коли над селом висів сивий, густий туман. Серце
Галина зробила кілька швидких кроків у мій бік. – Надіє, благаю тебе, не проганяй, – випалила вона замість привітання…
Перше, що я побачила біля своїх воріт після п’яти років в Італії, – це

You cannot copy content of this page