Історії з життя 0
— Катю, — спитала я її якось увечері, коли ми ліпили вареники на кухні. — Скажи мені чесно, тільки не ображайся. Чому ти так прив’язана до їхнього дому? Може… може, тобі подобається Олег?
Я давно навчилася мовчати, хоч серце боліло за власною дитиною, але того вечора терпіти
Історії з життя 0
— Доню, та куди мені вже тепер іти? Ми разом будували цю хату. Тут усе наше життя
Колись давно бабуся розповіла мені одну притчу, яка назавжди залишилася в моїй пам’яті. У
Історії з життя 0
— Ми сина ростили не для того, щоб він хату нам залишив порожньою, — гнув своє батько Віктора, перебираючи пальцями край скатертини. — Він у мене один, хата велика, земля є. Куди йому йти?
Віктор і Юля росли в батьків єдиними дітьми. Віктор був трохи старший, але після
Історії з життя 0
– Мала, ти що? – Андрій коротко усміхнувся куточком губ, але в очах була лише холодна байдужість. – Заробітки – це заробітки. Тут у всіх своє життя. У мене вдома, в Україні, дружина є. Я сюди гроші заробляти приїхав, а не нові родини створювати. Так що вибачай, але це суто твої проблеми.
Випускні іспити в школі щойно закінчилися, і всі мої однокласники будували плани на майбутнє:
Історії з життя 0
Мені наснилася моя донька. Вона йшла мені назустріч через росяне поле, легка, у світлій сукні. Ранкове сонце вихоплювалося з-за обрію й так сліпило очі, що я як не вдивлялася, а обличчя її розгледіти не могла.
Я прокинулася ще до сходу сонця, коли над селом висів сивий, густий туман. Серце
Історії з життя 0
Галина зробила кілька швидких кроків у мій бік. – Надіє, благаю тебе, не проганяй, – випалила вона замість привітання…
Перше, що я побачила біля своїх воріт після п’яти років в Італії, – це
Історії з життя 0
– Причепився до мене, мов реп’ях, – скаржилася сусідці Олені. – Я що, єдина людина в селі?
– Знову ти? – невдоволено озвалася Галина Степанівна, зупинивши велосипед біля хвіртки. – У
Історії з життя 0
Чоловік повільно підвів голову і тихим, трохи дитячим голосом відповів: — Дрова скінчилися ще позавчора. Я ходив до балки по гілля, та воно сире, не горить, тільки димить.
Наталя переїхала в хату на краю села наприкінці листопада, коли сніг уже перемішувався з
Історії з життя 0
— Я вам не “жінко”, і ніхто тут не лементує! — голос Оксани задрижав від раптової образи, яка підступила до горла. — Потрібно мати бодай якусь повагу до людей. Прийшли з собакою, як до себе додому, ще й грубіяните на рівному місці.
Оксана стояла біля великих дверей міського ліцею, визираючи серед першокласників свого онука. З боку
Історії з життя 0
– Мама просила передати, що буде пізніше, – збрехала Тетяна, щоб не засмучувати хлопчика. – Давайте роздягайтеся, я вам чай заварю і хліба з маслом намащу.
Телефон у коридорі задзвонив різко, розтинаючи тишу порожньої веранди. Таня одразу зрозуміла, хто це.

You cannot copy content of this page