Історії з життя 0
— А його батьки в курсі? — запитала я, не підводячись зі стільця й продовжуючи крутити в руках ручку. — Вони знають, що він тобі це подарував?
Я якраз перебирала на столі старі квитанції, коли Ілона забігла в хату. Вона навіть
Історії з життя 0
— Що він за один? — питав батько, сидячи на веранді й затягуючи робочі черевики товстим шпагатом, бо рідні шнурки давно порвалися. — Малює? Це що, робота? Ти подивися на його руки. Вони ж м’які, як у дівчини. Він тобі хату збудує? Чи, може, машину зможе перебрати, якщо карбюратор полетить? Тобі чоловік треба, Меланіє, а не артист. Нам у господарстві помічник потрібен. Землі тридцять соток, картоплю самі копаємо, спини не розгинаємо, а він буде з олівчиком ходити?
Коли в хаті ставало зовсім несила, я йшла на горище. Казала, що йду по
Історії з життя 0
У палаті нас було троє. До інших жінок постійно приходили чоловіки, приносили передачі, передавали квіти через персонал у реєстратурі. До мене не приходив ніхто. Мені було соромно перед іншими жінками, я намагалася вдавати, що сплю, коли до них приходили відвідувачі.
Я народилася в маленькому селі, де всі про всіх усе знають. Те, що сталося
Історії з життя 0
— Та я ж нічого, я просто так, по-сусідськи, — Вікторія неприємно усміхнулася, поправляючи волосся. — Просто знаю його краще, ніж ти. Він не любить, коли жінки занадто розумні стають. Дивись, щоб твоя міська робота боком не вилізла.
Наталя вимкнула фен і поклала його на гумовий килимок біля дзеркала. Рука втомилася від
Історії з життя 0
— Щось ти позеленіла, Надько, — раптом сказала жінка.
Надії нещодавно виповнилося тридцять вісім років, і все її життя вимірювалося змінами: ранкова, вечірня,
Історії з життя 0
— Вона просто колишня, у нас спільні справи незавершені, — глухо сказав він. — Скільки можна це жувати? Вона людина спокійна, не влаштовує сцен через кожен дзвінок. А ти з кожної дрібниці робиш проблему.
Дощ періщив по підвіконню вже третю годину поспіль, затікаючи під старий дерев’яний пройом. Христина
Історії з життя 0
Не витримавши, я набрала свою найближчу подругу Олену. Швидко, подекуди плутаючись у словах, описала їй увесь цей «фестиваль турботи». – І що саме тебе так лякає? – щиро здивувалася Олена у слухавку
У понеділок Артем приготував вечерю. Сам. Без жодних натяків чи прохань з мого боку.
Історії з життя 0
Вона знову влаштувала мені показову вичитку через те, що я затримався на якусь нещасну годину. Розумієш, Сєня? На шістдесят хвилин пізніше прийшов – і натомість отримав зіпсований вечір та купу претензій
Ноутбук на кухонному столі зазвичай означав одне з двох: або Андрій знову засидівся за
Історії з життя 0
– Це що… подарунок? – тихо, але виразно запитала вона, переглянувшись із подругами. – Дякую, звісно. Але скажи мені, Оксано, це зараз так заведено? Дарувати жінці на ювілей банки з миючими засобами? Я що, на заслужила навіть на скромний букет квітів? Ти вирішила нагадати мені, що я маю тут прибирати?
Кажуть, що люди діляться на два типи: одні бачать у квітах красу та поезію,
Історії з життя 0
– Дивись сюди, малий, – сказав батько, тицяючи пальцем у зображення дівчини з густим волоссям і відкритим поглядом.- Бачиш, якою гарною була наша мама? А тепер подивись на неї. Оце тобі урок на майбутнє: не одружуйся з першими красунями, щоб потім не розчаровуватися, коли вся ця краса зникне за каструлями.
Віталій сидів на дивані, тримаючи в руках стару глянцеву фотокартку, де краї вже трохи

You cannot copy content of this page