– Та краще хай зараз так сталося, ніж потім би ще гірше було, – твердо мовила вона. – Не тримайся за те, що розсипалося, бо тільки сама себе вимучиш.
Того суботнього дня в нашій хаті панував гармидер, а на вулиці вже зібралися сусіди,
– Мені треба, щоб ти батьком був для наших п’ятьох дітей і чоловіком для мене. Мені важко самій тягнути все на собі, а твоя мати тільки те й робить, що командує.
Вийшла заміж я у дев’ятнадцять років, хоча великої любові між нами не було. Просто
Служба закінчилася, і люди почали повільно виходити на церковне подвір’я. Я вийшла слідом за іншими, намагаючись триматися спокійно, хоча всередині все кипіло від обурення. Зоряна стояла біля виходу з брами, розмовляючи з дружиною нашого фермера Оксаною, яка із захопленням розглядала її вбрання.
Коли людина звикає жити на копійки, вона починає цінувати кожну дрібницю, яку вдається дістати
– Якби я знала, що ти в такі дірі живеш, то би в гості не напрошувалася, – казала давня подруга, зморщивши носа та ступивши в під’їзд.
– Якби я знала, що ти в такі дірі живеш, то би в гості
– Даринко, ти дивися мені, – часто повторювала бабуся Стефанія, коли я збиралася до школи. – Люди тільки й чекають, щоб ти десь оступилася. Будь розумною дівчинкою, вчися добре, не дивися на хлопців, бо від них тільки біда.
У нашому селі хати стояли так близько одна до одної, що крізь відчинені кватирки
– Немає в мене квитка на поїзд. Я просто зібрала речі й пішла з дому годину тому. Думала, доберуся до вокзалу, а там уже розберуся на місці.
Ранковий телефонний дзвінок застав Богдана, коли він саме збирався виходити з квартири. На екрані
– Ось побачиш, дочко, колись у нас тут буде повно людей, – казала мама, коли показувала мені чергову обновку для дому. – Приведеш чоловіка, народите діток, а ми вже будемо допомагати.
Батьки все життя будували для мене великий дім, а я повернулася до них після
– Ну от знову дивиться на мене своїми зеленими очима. Скільки разів я казала, що цей чорний кіт, якого тобі принесла твоя подружка Ольга, приніс усю цю біду в дім. Вона одразу заміж вискочила, хоч ніякої особливої вроди не мала, а ти залишилася ні з чим.
Щоранку мама починала розмову з однієї і тієї ж фрази, ледь перетнувши поріг моєї
Якось на ринку зі мною сталася неприємна історія, яка трохи змінила моє уявлення про людей. Я загубила гаманець із останніми грошима. Стояла біля прилавків і ледь стримувала сльози, бо розуміла, що тепер навіть хліба не зможу купити. До мене підійшов незнайомий чоловік середніх років і простягнув мій гаманець. – Ви загубили, перевірте чи все на місці, – сказав він спокійно.
Чому я подумала, що він вчинить зі мною чесно? От чому? Звідки була така
– Не смій повторювати вуличні плітки, Богданко, – сказала вона тихо, але так твердо, що мені стало не по собі. – Твій батько – порядна людина, просто на нього постійно наводять наклепи заздрісні люди. Він повернувся додому, бо ми вінчані перед Богом, і ніхто нас не розлучить.
Я змалку пам’ятаю, як мама мене брала з собою до церкви. Мені було дуже

You cannot copy content of this page