Щоразу, коли ми закінчували велике прання, Ганна Степанівна наполягала, щоб саме я розвішувала білизну на подвір’ї. Будинок у нас був на кілька родин, спільний двір, де завжди хтось сидів на лавці або порався в квітнику. Я сердилася: «Невже це так важливо? Чому саме я»
На стіні у вітальні, між вишитим рушником та годинником, що розмірено відлічує хвилини, висить
Вона смикнула ручку дверей дуже швидко, сподіваючись заскочити жартівників, але майданчик знову був порожнім. Вона вже хотіла гукнути щось сердите у темряву сходової клітки, аж раптом опустила очі. На масивній металевій ручці її дверей висів звичайний прозорий пакет, зав’язаний на вузол.
Оксана Миколаївна поставила чайник на плиту й задивилася у вікно. Надворі була звичайна сіра
— Доброго ранку, мамусю, — шепочу я, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Вже пора підійматися.
Вона лежить у ліжку, вкрита легким пледом, і в цій ранковій тиші здається зовсім
Андрій витяг багаж, а потім з машини несміливо вибрався хлопчик років шести — худенький, з великими, сповненими німого запитання очима.
Сонце хилилося до обрію, розфарбовуючи верхівки старих лип у кольори стиглого меду, коли біля
Через місяць відбулося скромне весілля. І знову мама здивувала мене: вона не дала жодної копійки, сказавши, що це турбота зятя. Свекруха навіть не запитала, чому моя мама не допомогла
— Ти зобов’язана негайно передати свою частку в помешканні на Марію! — рішуче вимовила
— Так, це щастя, — свекруха на мить пом’якшала, але тут же її погляд став діловим. Вона зиркнула на Оксану, яка продовжувала нарізати сир. — Оксано, люба, я б хотіла з сином наодинці дещо обговорити. Суто наше, родинне. Ти не образишся, якщо ми трохи пошепочемося в кімнаті?
Оксана та Ігор не здивувалися ранньому візиту Маргарити Степанівни. Вона не чекала запрошення, а
Колишня? — перепитала я, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг. — Сьогодні мало бути наше весілля, Дмитре! Гості чекають, а ти тут… з нею?
— Де ти був? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі, коли двері
— Слухайте, пані, — кажу їй прямо, бо за день так наслухаєшся, що язик віднімається. — У мене тут хлібна ятка, а не благодійний фонд. Мені за кожну крихту перед господарем звітувати. Йдіть он у пункт прийому скляної тари, він за рогом. Здасте пляшки — будуть гроші на хліб.
Ця зміна погоди завжди тисне у скроні, та й піднімання ящиків в кіоску з
За тиждень Віра прийшла сама. Зайшла тихо, сіла на стілець. Руки на колінах тремтять так, що аж гірко дивитися.
Восени у Любові Семенівни, сільської фельдшерки, завжди повно роботи. Ось знову рипнули двері і
— Слухай, Оксан, а що як ми моїх батьків на мій день народження покличемо? Ну, ювілей все-таки, тридцять п’ять років. Батько вже тричі питав, які в нас плани.
Сиджу я, значить, на кухні, перебираю квасолю для борщу, а тут мій Віталік заходить

You cannot copy content of this page