Олег відступив убік, звільняючи прохід. Жінки стояли одна навпроти одної. Секунда, дві, три… Тиша стала майже фізично відчутною. Юля, яка визирнула з-за спини матері, здивовано підняла брови. — Натка? — першою ледь чутно вимовила гостя. Голос її тремтів.
Олег заскочив на кухню, коли Наталя вже втретє перевіряла, чи рівно лежать серветки. Він
— Ой, а що це у вас тут вариться? — я підняла кришку й скривилася. — Ну хто ж так м’ясо кладе? Ви б ще цілу корову в каструлю запхнули. Це ж буде вічність варитися. І чому на плиті плями від жиру? Треба ж витирати одразу, ви ж на пенсії, часу у вас повно, а ладу немає.
Минуло три місяці з нашого розставання, а пам’ять підступно підкидала деталі, які, здавалося б,
Я зараз приїду! — рішуче сказала вона. — Прямо зараз, у сукні, з букетом! Ми відсвяткуємо наше весілля разом, гаразд?
— Олеже, — сказала я, стоячи посередині нашої маленької кухні й дивлячись йому прямо
Всередині, серед пожовклих листів і засушених квітів, лежав маленький срібний хрестик на тонкому ланцюжку. Саме той, мамин. Я пам’ятала, як вона носила його щодня, як іноді, замислившись, перебирала пальцями ланки ланцюжка, ніби шукаючи в ньому спокій.
— Андрію, — сказала я, сидячи навпроти нього за кухонним столом пізнього вечора, коли
Ти хоча б подумала, скільки б усе це коштувало в ресторані? — продовжував Олег тим самим спокійним тоном, ніби переконував дитину. — Там вийде значно дорожче, особливо з напоями. А вдома ми вкладемося в скромну суму. Економія вийде відчутна! На ці гроші можна спокійно поїхати кудись відпочити на вихідні або купити тобі ті нові чоботи, про які ти давно згадувала
— Ти вирішив влаштувати банкет для своїх колег просто в нашій оселі, бо в
— Оце… Максиме Юрійовичу, ми тут… Ну, ви ж розумієте, ми люди з села, але честь маємо. Візьміть, будь ласка, за Любу, за ваші старання. Ми все віддамо, якщо мало…
Надворі вже почало сіріти, коли Степан Андрійович нарешті вмостився на старій лаві під грушею.
Я зупинилася. За поворотом алеї, на лавці біля фонтану, сидів він. Голова злегка похитувалася в такт музиці, а на обличчі — та сама тепла посмішка. Серце моє стрепенулося. Я зробила крок уперед, потім ще один. Він помітив мене й підвівся.
— Знаєш, Марку, — сказала я, дивлячись йому просто в очі під тиху мелодію
Радість тривала недовго — рівно два тижні. А потім настав той холодний листопадовий вечір, коли все змінилося. Я повернулася з чергування пізно, втомлена, але з посмішкою, бо знала, що вдома чекає затишок. Та щойно зайшла в під’їзд, почула знайомий голос зі сходів.
— Світлано, — сказав мій чоловік, стоячи посеред вітальні й нервово переминаючись з ноги
Мені байдуже, що він запропонував! — Олег різко обернувся. — Це моя мама, і я знаю, що для неї краще. А ти… ти показала своє справжнє обличчя. Я думав, у мене дружина, а виявилася людина, яка дбає лише про свої права
— Олеже, а ти  подумав обговорити це зі мною? Мій робочий кабінет, де я
Мовчи! — відрізала вона. — Без мене ти б пропав! Я тебе виховувала, на ноги ставила, а тепер якась незнайомка що з тобою і трьох років не прожила мене з твого життя витісняє!
— Олеже, ти справді вважаєш, що я маю оплачувати відпочинок твоїй сестрі на морі?

You cannot copy content of this page