— А тепер чекай. Буде в тебе зустріч. Тільки слухай уважно: чоловік буде хороший, роботящий. Але як почне вгору йти — не давай йому розслаблятися. Одразу за віжки тримай, щоб не занесло на повороті.
Віра розглядала своє відображення у дзеркалі передпокою, поправляючи комір плаща. Рік минув швидко, майже
— Та годі тобі, Марино! — відмахувався він. — Відчепися. Одружуся я, і крапка. Вона молода, я її під себе виховаю. Вона хоче втекти з того дому, а я дам їй спокійне життя.
Я була дуже зла на брата, бо через його вибір дружини мій рідний дім
— Ти впевнена, що нам треба туди їхати саме сьогодні? — запитав Вадим, дивлячись на дорогу, адже шістдесят кілометрів — це не жарти для цього відра з колесами.
Вадим сидів у старій «Ладі» на розі вулиць, постукуючи пальцями по керму. Автомобіль глохнув
Моїй сестрі зараз нестерпно важко, вона залишилася сама з немовлям, і я маю їй допомогти. Оскільки ти заробляєш цілком пристойно, твій дохід міг би повністю покривати її потреби, поки вона не стане на ноги
— Ти пропонуєш мені купити собі статус заміжньої жінки за ціною моєї щомісячної праці?
Якщо невістка пропонувала допомогу на кухні, Надія Петрівна відповідала крижаною відмовою, підкреслюючи, що впорається сама, бо знає смаки сина краще за будь-кого.
— Світлано, ти ж розумієш, що це рішення вже прийнято? — голос Павла звучав
Шанс проявити свій прихований потенціал випав несподівано: Олену відправили у тижневе відрядження до іншого міста. «Ось воно! Свобода!» — прошепотів Федір, зачиняючи за дружиною двері
Федір Петрович вважав себе чоловіком у самому соку. Ну, знаєте, той тип соку, який
Мені мало шматок в горлі не застряг, коли я побачила, хто забіг в кафе. Не сподівалася побачити любого чоловіка, і переляк в його очах сказав те саме — він так само не сподівався мене тут побачити. Прийшлося сісти йому біля мене
Мені мало шматок в горлі не застряг, коли я побачила, хто забіг в кафе.
Вибачте, пані Ірино, я правильно почула? — Мар’яна оперлася об одвірок, намагаючись втримати рівновагу. — Ви прийшли до мене додому, щоб забрати речі, які мій чоловік… ховав у цій шафі?
Андрій ще з юнацьких років мав особливий хист — він умів розпізнавати найменший опір
— О, ікра? — її очі загорілися, коли вона помітила відкриту баночку в холодильнику, поки я діставала молоко. — Діставай, чого ховаєш? Син мій, мабуть, на трьох роботах паше, щоб ти тут ікру ложками їла.
У сорок років я нарешті зрозуміла, що таке справжній спокій. Мій дім стояв майже
— Олеже, припини, — я розвернула до нього екран планшета з його ж фотографіями. — Твоя Ірина була тут. Вона дуже просила тебе «звільнити». Я виконала її прохання. Речі у передпокої
Інша жінка просила мене, аби я покинула чоловіка, аби він нарешті став її, бо

You cannot copy content of this page