Історії з життя 0
— А що, непогано живете, — сказав він замість привітання. — Квартира простора. Мама тоді лише мовчки зітхнула. Вона відразу побачила те, чого не хотіла помічати я
Я стояла перед під’їздом, відчуваючи, як тонкі ручки пакетів буквально врізаються в пальці. Дев’ятий
Історії з життя 0
— Чого ти приперлася? — запитав він одного разу, коли вона розставляла обід на тумбочці. — Тобі тут нема чого робити.
На міському пляжі було тісно. Люди розстеляли покривала впритул одне до одного, ставили парасольки,
Історії з життя 0
— Всі такі, а ти одна рятівниця, — мати сіла навпроти. — Я це вже бачила. Щовечора бачу. Думаєш, твій Андрій інший? Ти подивися, як він поводиться, коли ви збираєтеся з його друзями.
Вікторія сиділа на кухні і дивилася, як сонячний зайчик повільно повзе по старій клейонці.
Історії з життя 0
Того вечора вони говорили довго. Юля вирішила зізнатися йому в почуттях, подумала, що не варто чекати ще десять років. Вона відчувала, що Віктор любить її теж, це було видно по блиску в його очах
Юля жила у звичайній двокімнатній квартирі, де на підвіконні стоїть герань, яку віддала мати,
Історії з життя 0
Батон нарізний? Знову цей, по акції? Оксано, я ж просив брати житній або хоча б із висівками. У мене від білого одразу печія, ти ж знаєшь, мені зараз треба за здоров’ям стежити, суцільні нерви з цими пошуками власної справи.
— Ти хліба хоч купила? А то я заглядав у хлібницю — там навіть
Історії з життя 0
Ти молодець, що нарешті поставила крапку, — сказала Інна, коли вони сиділи за столом пізно ввечері. — Скільки можна бути запасним гравцем у чужій сім’ї?
Оксана заварювала чай на кухні й усміхалася, слухаючи, як Ігор у сусідній кімнаті захоплено
Історії з життя 0
— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — перебила вона, стиснувши губи. — Я тільки-но почала дихати нормально, а тут ти з’являєшся… Чому саме зараз?
Марійко, це я… Твій батько, — тихо промовив чоловік, і голос його тремтів, коли
Історії з життя 0
Її подруга з дитинства колись сказала: — Я тут не залишусь, чуєш? Поїду. Хоч куди, але поїду. І поїхала. Тепер іноді дзвонила, розповідала уривками
Їй виповнилося тридцять три, але це число нічого не змінювало в її щоденності. Роки
Історії з життя 0
— Відбувається те, що я нарешті буду жити як людина, а не з таким ідеалістом за копійки! Будинок мій, машина моя. А ти, Павле, залишайся. Зі своїм «сином». Він мені в новому житті не потрібен.
Це історія про мого брата Павла. Знаєте, кажуть, що ідеалісти — це люди, які
Історії з життя 0
Олено, ну скільки можна? — питала вона одного вихідного, коли вони пили каву на терасі в центрі. — Ти світишся, коли говориш про нього, а потім тижнями ходиш як тінь. Він дає тобі надію чи просто тримає на гачку?
— Ти справді думала, що мій батько коли-небудь піде від мами? — голос дівчини

You cannot copy content of this page