— Мені треба тобі дещо сказати, — почав він, дивлячись кудись повз моє плече на стійку бару.
Я зазвичай ношу з собою забагато непотрібних речей, але ту невелику складану парасольку постійно
Вона написала коротку записку: «Приходь терміново в садок біля школи. Я чекаю». Попросила сусідського малого віднести записку Олегу.
Ніка стояла біля хвіртки й перебирала в пальцях ремінець від сумки. За парканом розрослася
— А тобі? Тобі вона теж заважає? — Степанівна аж почервоніла від обурення, сильніше стиснувши руль велосипеда. — Ти ж батько! Як можна дитину віддати державі, коли хата є, руки-ноги є?
Минув рівно рік, як не стало мами. Оксанці тоді щойно пішов шостий, і перші
— Я питаю, як тобі мій чоловік? Добре заробляє? Надовго тебе вистачить, як думаєш? — Світлана почала підводитися з крісла, попри те, що майстер тримала в руках пасмо її волосся.
Ключ повертався в замку важко, з металевим скреготом. Світлана тримала двома руками картонну коробку,
— Ой, Людмило Миколаївно, та навіщо мені той костюм? — Оля сумно посміхнулася, розглядаючи зріз тканини. — Куди мені в ньому ходити? На роботу, де ми цілими днями сидимо в навушниках перед моніторами? Чи додому, щоб батько знову вираховував, скільки я грошей на одяг витратила?
Зранку в квартирі було прохолодно й тихо. Оля сиділа на підвіконні в кухні, підібгавши
— Чому ти родину свою сюди не везтимеш? Чи хата наша для твоєї міської пані занадто бідна?
На околиці села, на самому горбку, де паркани сусідніх хат давно похилилися й поросли
Марійка чула це, стоячи за кущем бузку неподалік. Вона прийшла подивитися, чи прийде Петро, але тепер їй хотілося просто провалитися крізь землю. Вона розвернулася і побігла назад, по темній вулиці
У дев’ятому класі, у Марійки було лише дві сукні. Одна — коричнева, шкільна, від
— Чого мовчиш? — Жанна повернулася від плити, запаливши газ під чайником. — Побачив, яка я? Тепер розумієш, чому я не поспішала на побачення в центр міста?
Олег купував тижневики, коли їздив в гості до дідуся з бабусею. – В господарстві
— Приїхала, бо сказали, що ти зовсім здала, — Іринка підійшла ближче, підштовхнула дитину вперед. — Ось, подивися, це твій онук. Павлик назвали, на честь батька.
Уже третій день поспіль Леся не з’являлася на порозі власного будинку і навіть не
— Ви ж знаєте, Віро Іванівно, ми сюди не від хорошого життя переїхали, — раптово почав Андрій. — Багато хто думає, що я просто захотів сільського спокою, пасіку завів, хату стару відбудовую. А насправді я просто тікав
В селі весною без роботи не буває ніхто. То спину комусь прихопить на городі,

You cannot copy content of this page