— Але він каже… він каже, що я — любов усього його життя! Що ви холодна, що у вас «співіснування заради дітей»!
Світлана лежала в ліжку, обкладена вологими серветками та використаними паперовими хустками. Температура $38,5°C перетворила
— Вам треба краще стежити за нею, — сказала вона, кивнувши на дівчинку. — Раз батько дав гроші в магазин, то треба бути відповідальнішими.
Бджола з’явилася нізвідки, напевно, зачепилася за вологу плівку пакування ще на складі або заснула
Тобі треба навчитися ділитися своєю ношею. Дозволь комусь подбати про тебе
Світанок над містом завжди здавався мені чимось подібним до чистого аркуша ватману — холодним,
Вона не дивилася на чоловіка, її погляд був прикутий до екрана смартфона, де у банківському застосунку світився нуль на їхньому накопичувальному рахунку
— Вікторе, ти справді зараз це кажеш? Я просто хочу почути це ще раз,
Поваги?! Ви хочете поваги? Ви — звичайна жінка, яка нічого в житті не досягла, крім цієї старої квартири! Ви заздрите мені, моїй молодості, моїм планам! Ви тримаєтеся за це каміння, бо у вас більше нічого немає!
— Марино Степанівно, ви не повірите, наскільки ця річ пасує до моєї нової сукні!
Скажи мені відверто, сину, для чого я вас із Наталкою на цей світ привела? Щоб на схилі літ у порожній хаті черствим хлібом харчуватись та водою запивати? Відповідай же, не ховай очей!
— Скажи мені відверто, сину, для чого я вас із Наталкою на цей світ
Який аромат! Я заберу його собі на тиждень, мені треба на корпоратив. Тобі ж не шкода для невістки?
— Олю, ти тільки поглянь, яка краса! Якраз під мій новий сарафан підійде, —
Тепер я знала, куди підуть мої особисті заощадження, які я ховала на випадок дрібних покупок.
— Славко, ти бодай усвідомлюєш, що ти накоїв? — мій голос тремтів, але я
— Це нісенітниця якась, — відрізала Христина, звертаючись уже до гостей. — Люди гроші дарують, корисні речі. А тут — три ночі в сусідньому районі.
Ірина крутила в руках звичайний поштовий конверт, розглядаючи штамп і акуратно виведений адрес. —
Ось, привезла дещо для малечі, — свекруха затягнула сумки до передпокою. — Це ще Олексій носив, коли зовсім крихітним був. Я все зберегла, випрала. Навіщо витрачати кошти на нове, якщо є таке добро?
Весняне сонце ледь торкнулося обрію, коли Мар’яна відчула лагідний дотик. Олексій обережно погладжував її

You cannot copy content of this page