Історії з життя 0
— Ти якась дивна сьогодні, — Олег зайшов на кухню. — Роздратована. Може, досить уже цих демонстрацій? Звільнилася — і добре. Приготуй щось нормальне, я зголоднів.
На столі у директора лежала заява. Вікно було прочинене, і кутик паперу злегка підіймався
Історії з життя 0
Олено, дитя, — казала вона солодким голосом, проходячи пальцем по полиці над шафою в кухні, — а тут чому так багато пилу? Ти ж молода, маєш сили, треба протирати частіше.
— Андрію, ріжь швидше! Не бачиш, я тут тримаюся останньої сили! — голос Галини
Історії з життя 0
Я повільно поставила чашку на стіл. Усередині все кипіло. Я знала, що ця розмова неминуча, але не чекала, що Андрій дійде до того, щоб перевіряти мої особисті покупки
— Ти справді зараз це питаєш? — я завмерла посеред кухні з чашкою в
Історії з життя 0
Якщо Надія Петрівна ще раз дозволить собі вказувати, що мені робити зі своїми заробітками, я сама їй нагадаю, хто тут господиня.
— Маріє, ти справді вважаєш, що можеш так зі мною розмовляти? — голос Віктора
Історії з життя 0
— Навіщо нам той штамп, Ір? — казав він щоразу, коли розмова заходила про ЗАГС. — Подивись на мого брата. Живуть двадцять років без папірців, дітей виростили. А он сусіди розписалися — і через рік зі скандалом майно ділять. Тобі що, печатка важливіша за мої почуття?
Авторинок гудів, як розтривожений вулик. Запахи розігрітого асфальту та мастила змішувалися у важкий коктейль.
Без категорії 0
І що тепер? Діти чекали. Вони весь шлях розпитували, що дядько Андрій їм подарує.
— Якщо ви не купили подарунків, то просто дайте грошима, — сказала Наталя з
Історії з життя 0
— Мамо, тато купив собі новий телефон, — прошепотіла якось Вікторія, коли ми розмовляли самі. — Дорогий такий. А мені сказав, що на кросівки грошей немає, бо ти мало прислала.
Я дивилася у вікно автобуса «Київ — Прага» і відчувала лише глуху втому. Позаду
Історії з життя 0
Та нічого, — відмахнулася вона. — Зараз дощ, ціни підскочили. Почекаю трохи, поки спаде. Ми ж не поспішаємо, правда?
— Може, ти вже поїдеш додому, Наталю? Я вимовила це ледь чутно, дивлячись не
Історії з життя 0
Ось. Дивись і вчись. Це «Світанок над Фудзі». Збирають тільки вручну, у перші п’ятнадцять хвилин після сходу сонця, у конкретний день року. Дівчата до 18 років, босі, в білих кімоно. Один раз на рік
— Оксана, це що, чай з-під крана після миття посуду? — Ти серйозно? —
Історії з життя 0
Часто задумуюся над питанням: чи я пізнала себе до кінця, бо не раз допускала вчинки, які від себе не чекала, про що потім жаліла і перепрошувала. Наприклад, історія про однокурсницю Галю, яка заслуговує, щоб про неї розповісти окремо. Але я в кількох реченнях спробую передати, що мені не дає спокою, бентежить сумління, бо я виявила іншим довірену мені таємницю і зрадила своїм принципам не розголошувати чужих секретів.
Комусь із давньогрецьких мудреців приписують вислів «Пізнай себе, і ти пізнаєш світ», сказані ще

You cannot copy content of this page