У нас маленька дитина, яка погано спить. Ми працюємо до пізньої ночі. Вихідні — це єдиний час, коли ми можемо просто побути в тиші. Вам важко о дев’ятій вечора, а нам — нестерпно о сьомій ранку. Розумієте?
— Тобі не здається, що влаштовувати подібні «сюрпризи» — це вже занадто? Ти ж
Катерина лише сміялася у відповідь, не помічаючи, як він іноді витирав серветкою край її келиха, якщо вона залишала там відбиток губної помади
Це був вечір, коли небо над Києвом нагадувало розлите чорнило, у якому розчинялися золотаві
А, Оксана… — протягнула вона з нотками прихованого роздратування. — А де Артем? Ми з сином обговорюємо важливі питання, дай йому слухавку. Це розмова про фінанси, тобі це буде нецікаво
Це була звичайна сіра середа, коли небо над містом нагадувало брудну вату, а дощ
Ти вічно на тих своїх конференціях, удома порожньо, холодно. А тепер стало по-людськи. Затишно. Життєво.
Це був початок кінця. Валерія стояла в коридорі, не знімаючи пальта, і відчувала, як
Ксеню, нарешті ти вдома! — вигукнув Олексій, виходячи з кімнати. — Тут така справа… Віку попросили звільнити орендоване житло, а мамі важко самій у селі. Я подумав, що нам місця вистачить.
Сьогодні, дивлячись на ідеально рівні лінії своїх архітектурних креслень, я розумію: мій власний фундамент
Ти робиш це заради своєї гордині, Олено, — кинув він тоді. — Усі ці підробітки… ти просто не вмієш жити спокійно
Це була третя година ночі, коли світло монітора вже пливло перед очима колами. Проєкт
Я тобі не безкоштовний комбінат харчування! Я зараз замовлю одну піцу, і це буде межа моєї гостинності! Скасовуй цей балаган негайно!
Вона виросла в родині, де жіноча доброта вважалася головною чеснотою, а вміння згладжувати гострі
Вечеря минула в абсолютній тиші. Оксана дивилася на Ігоря і раптом згадала маму. Та теж так сиділа, коли батько приходив незадоволений. Вона ніби ставала меншою в розмірах, намагалася не дихати голосно.
Оксана пам’ятала, що мама завжди стояла до неї спиною, інколи повертала голову аби кинути
Він порівнював її з усіма: з колегами, з колишніми знайомими, але найчастіше — зі своєю матір’ю.
Світанок над містом завжди здавався Оксані моментом істини. У ці короткі хвилини, поки сонце
Ми не житимемо в твоїй квартирі. Я хочу, щоб усе було наше, спільне. Щоб ніхто не міг сказати, що я одружився заради житла
Мене звати Світлана, і коли я озираюся на ті перші роки нашого з Дмитром

You cannot copy content of this page