Історії з життя 0
— Не побивайся ти так, Іро, — сказала Оксана, поправляючи хустку. — Молоді вони ще. От притисне життя, тоді згадають про матір, прибіжать як миленькі.
Свекруха мною натішитися не могла, всім хвалилася, яка я добра господиня і мама. Тоді,
Історії з життя 0
— Тобі треба розрахуватися з роботи, — сказав Павло через місяць після спільного життя. — Ти приходиш втомлена і грошей мало. Навіщо це? Я заробляю достатньо.
Робочий день у Павла закінчувався однаково — переглядом логістичних накладних та перевіркою трекерів фур,
Історії з життя 0
— Це мій син, Денис. Нам порадили сюди приїхати… Кажуть, ви допомагаєте людям. У нас складна ситуація.
Вікна вчительської виходили на центральний сквер, де якраз розпускалися старі каштани. Віталій сидів за
Історії з життя 0
— Там усього чотири сотки, Вадиме, — тихо відповіла я, притискаючи сумку до грудей. — Я сама все роблю. Ти міг би хоч раз допомогти мені на вихідних, замість того щоб постійно дорікати цим городом.
У школі мене знали абсолютно всі, адже я працювала педагогом-організатором. Це означало, що всі
Історії з життя 0
Особливо Людмилу Іванівну дратував той факт, що Катерина вела щоденник. Це був красивий чорний зошит у шкіряній палітурці, куди дівчина записувала свої плани на майбутнє, бізнес-ідеї, а також аналізувала свої переживання та стосунки в родині. Свекруха давно мріяла зазирнути туди, вважаючи, що невістка приховує якісь фінансові таємниці або, що ще гірше, не поважає її сина.
— Віддай негайно! Це особисте! Ти не маєш права заглядати в мої записи! —
Історії з життя 0
— Я Юля, — дівчина зробила крок уперед і поставила коробку на вільний край столу. — Я знайшла газету… стару газету з вашим фото. І я знаю, що ви моя мати.
Вечірня зміна в кондитерському цеху закінчувалася о дев’ятій, але Юля затрималася, щоб вимити за
Історії з життя 0
Ми впораємося, чуєш? Я знайду додатковий підробіток, хлопці з нашої бригади якраз пропонували вечірні зміни на будівництві. Якщо знову народиться дівчинка, то взагалі ніяких проблем: одягу після Мариночки стільки, що ще на трьох вистачить. Навіть візочок новий купувати не доведеться, усе в ідеальному стані. Різниця між ними буде крихітна, ростимуть разом, стануть найкращими подругами. А якщо хлопчик… — Віктор на мить замислився, а потім упевнено посміхнувся. — Тоді буде мені помічник. Не бійся, прорвемося.
— Вітю, і що нам тепер робити? Це ж усе так невчасно, так швидко,
Історії з життя 0
Залиш свої зауваження при собі, будь ласка. Мені зараз найменше бракувало твоїх оцінок. Я й так тримаюся на останньому диханні!
— Заїду за Ганнусею о восьмій, — висвітилося на екрані короткі, сухі слова. —
Історії з життя 0
Коли вона кілька разів спробувала щиро поговорити з Гордієм, той лише роздратовано відмахувався. «Значить, хтось з’явився», — спокійно вирішила для себе жінка.
— І що це за вигляд? Ти справді плануєш у цьому лахмітті з’явитися на
Історії з життя 0
— Слухай сюди, дочко, — сказав він, дивлячись на вогонь у печі. — Роман — хлопець толковий. Землі у них не менше, ніж у нас, хата цегляна. Його батько натякав, що пора б уже Романові осісти. Ти дівка на виданні, хазяйновита. Що скажеш? Якщо пришлють старостів, не будеш проти?
Холодний вітер так бив у скло, що стара Дарія двічі підходила перевірити кватирку. —

You cannot copy content of this page