Історії з життя 0
— Доброго дня. Не впізнаєте мене? — вона зробила крок уперед і сіла на край стільця біля мого робочого столу. — Я Оксана. Два роки тому приїздила до вас, коли зовсім не знала, куди йти за порадою. По пам’яті знайшла ваш кабінет.
Двері кабінету прочинилися тихо, майже нечутно. Я саме переглядала старі листи, коли на порозі
Історії з життя 0
– Вадиме, я спитати хотіла, – вона дивилася на свої пальці. – А твої батьки… Вони взагалі де? Ти ніколи нічого про них не розповідаєш. Ну, крім тітки Насті, до яка виховала тебе і до якої ти іноді їздиш у село.
– А щоб тебе, – Оксана зітхнула, дивлячись на підвіконня. Вона стояла на табуретці
Історії з життя 0
І ось, два дні тому, він з’явився на моєму порозі тут, у Києві. Його відправили у відрядження від меблевого комбінату. Коли я відчинила двері й побачила його з сумкою в руках, у мене перехопило подих.
Я сиділа на кухні й дивилася на порожню чашку, на дні ще бовталася темна
Історії з життя 0
— Матвію! Ти знов у хаті сидиш, як сич у дуплі? — крикнула вона, заглядаючи у ванну. — На вулиці сонце, люди картоплю кроплять, а він стіни маже
Мама лишила Матвієві пів будинку на околиці міста, старий сад із закрученими яблунями та
Історії з життя 0
— Мені треба тобі дещо сказати, — почав він, дивлячись кудись повз моє плече на стійку бару.
Я зазвичай ношу з собою забагато непотрібних речей, але ту невелику складану парасольку постійно
Історії з життя 0
Вона написала коротку записку: «Приходь терміново в садок біля школи. Я чекаю». Попросила сусідського малого віднести записку Олегу.
Ніка стояла біля хвіртки й перебирала в пальцях ремінець від сумки. За парканом розрослася
Історії з життя 0
— А тобі? Тобі вона теж заважає? — Степанівна аж почервоніла від обурення, сильніше стиснувши руль велосипеда. — Ти ж батько! Як можна дитину віддати державі, коли хата є, руки-ноги є?
Минув рівно рік, як не стало мами. Оксанці тоді щойно пішов шостий, і перші
Історії з життя 0
— Я питаю, як тобі мій чоловік? Добре заробляє? Надовго тебе вистачить, як думаєш? — Світлана почала підводитися з крісла, попри те, що майстер тримала в руках пасмо її волосся.
Ключ повертався в замку важко, з металевим скреготом. Світлана тримала двома руками картонну коробку,
Історії з життя 0
— Ой, Людмило Миколаївно, та навіщо мені той костюм? — Оля сумно посміхнулася, розглядаючи зріз тканини. — Куди мені в ньому ходити? На роботу, де ми цілими днями сидимо в навушниках перед моніторами? Чи додому, щоб батько знову вираховував, скільки я грошей на одяг витратила?
Зранку в квартирі було прохолодно й тихо. Оля сиділа на підвіконні в кухні, підібгавши
Історії з життя 0
— Чому ти родину свою сюди не везтимеш? Чи хата наша для твоєї міської пані занадто бідна?
На околиці села, на самому горбку, де паркани сусідніх хат давно похилилися й поросли

You cannot copy content of this page