— За десять років можна навчитися щось собі зробити, — відповіла я різкіше, ніж хотіла. Мені не складно було підсмажити яйця чи нарізати сир. Просто не цього ранку. Я стояла над плитою і дивилася, як молоко піднімається пінкою. Треба було стежити, бо втече — і знову витирай.
Я не знала, що була щаслива. Була паскудна темна холодна днина, ранок, я варила
— Я шукаю жінку, яка захоче жити для сім’ї, — сказав він це дуже твердо. — Жінку, яка захоче піклуватися про дитину, про мою маму, про ті самі помідори на дачі, якщо це потрібно. Я ціную саме це — готовність служити близьким, створювати затишок не для себе однієї, а для нас.
Ця історія почалася в той період життя, коли ти вже не шукаєш пригод, а
Павло постійно перебував у роз’їздах. Його “відрядження” траплялися щотижня, а вихідні він часто проводив поза зоною доступу, пояснюючи це роботою на об’єктах у віддалених регіонах, де погано ловить зв’язок
Перед тим як у житті Олени з’явився тихий та нібито надійний Анатолій, у її
– Ви дружина, у вас дитина. Це ваша відповідальність. Я йду. Більше не дзвоніть мені й Артему не кажіть, де я.
Я сиділа на кухні, чистила картоплю, коли задзвонив телефон. Номер був невідомий. Я витерла
Розумієш, Оленко, у бізнесі головне — це враження, — повчав він мене, розглядаючи в дзеркалі свій новий годинник, на який ми відкладали гроші три місяці, хоча планували ремонт на кухні. — Якщо ти виглядаєш на мільйон, люди вірять, що у тебе в кишені два. Це інвестиція в майбутнє
Все моє життя з Олексієм нагадувало перегляд дорогого фільму з поганим дубляжем: картинка була
Я теж ввічливо кивнула, хоча фраза «буду перевіряти» змусила мене внутрішньо здригнутися.
Ранок мого весілля був просякнутий ароматом півоній та ледь відчутним запахом грози, що збиралася
— Працюють усі, Степане. Ти ж знаєш. У Вікторії на роботі звіт, зять у відрядженні. Куди їм малу діти? — Куди завгодно! — відрізав він. — Ми своє відняньчили. Я думав, на пенсії хоч газету спокійно дочитаю, чи в гараж сходжу без того, щоб мені на п’яти наступали. А тут — на тобі. Знову «виручайте».
— Знову? — Степан Петрович важко опустився на табурет, що скрипнув під його вагою.
— Спільне рішення? Ви ставите мене перед фактом. Тепер ти хочеш повторити це, коли мені вже за шістдесят?
Маргарита Степанівна стояла біля вікна і дивилася, як її син з невісткою сідають в
— Може, воно й на краще. Тут спокійно. Почнеш усе спочатку. Може, ще когось зустрінеш, дітки будуть… — Віра Петрівна почала розкладати рушники у ванній. — Мамо, не треба. Я вже назустрічалася.
Наталія зачинила двері нової квартири і гірко усміхнулася, «нової», подумала про те, що всі
Я заробляю більше, бо працюю на відповідальній посаді. Ти міг би прагнути зростання, але обираєш спокій і мої ресурси
— Андрію, я скасувала ту подорож, яку ти замовив для твоєї матері, — сказала

You cannot copy content of this page