Він назвав суму. У мене в голові миттєво спрацював калькулятор. Це була рівно половина його заробітку. Кожного місяця. Без винятків. — Половину? Олежу, Люда доросла жінка, їй тридцять років. Чому вона не йде працювати хоча б касиром чи кур’єром? Чому ми маємо фінансувати її дозвілля, поки я тут вираховую знижки на пральний порошок?
Він був неймовірним – добрий, уважний, гарний, без шкідливих звичок, вмів куховарити і виконував
Рука наштовхнулася на щось м’яке, шорстке. Я витягла невеликий згорток і розгорнула його прямо на підлозі, серед розкиданих шкарпеток і коробок з-під взуття. Це були ляльки. Чотири фігурки, плетені з грубих вовняних ниток. Чоловік, жінка і двоє маленьких дітей. Вони були з’єднані руками так міцно, що здавалося — це одна суцільна в’язана стрічка. Обличчя у них були вишиті простими стібками, але чомусь виглядали дуже серйозними.
Я перебирала речі у верхній секції шафи, куди зазвичай закидають те, що «шкода викинути,
— Ти з глузду з’їхала? Марто, який місяць? А хто буде готувати? Хто за квартирою дивитиметься? І Світлана на тебе розраховувала з малим.
Марта сиділа на низькому шкіряному дивані в коридорі приватної клініки, розглядаючи власні пальці. Вони
Дівчино, ти розумієш, хто ми такі? — почала вона, сидячи за столом з вишитими серветками, з виглядом королеви. — Степан заслуговує на кращу партію. А ти… ти з простої родини. Це не для тебе
— Ну, як вам не до вподоби моя присутність, то, може, влаштуємо вас у
Оксаночко, люба, що ти верзеш? — голос Ганни Іванівни затремтів. — Ми ж усе зважили, усе узгодили
— Ось, Ганно Іванівно, шановні гості, — почала я, тримаючи в руках келих з
Мамо, сукня — це просто тканина. Вона не зробить мене щасливішою. Краще ми ці гроші відкладемо. Життя — воно довге, мало що трапиться.
Кажуть, що материнське серце — то найчутливіший прилад у світі. Воно здатне вловити фальш
Ну й навіщо ти її дратуєш? — нарешті повернувся він до мене, і в його очах я побачила не розуміння, а докір. — Вона просто турбується про Наталю.
— Ти егоїстка! Троє дітей ледь зводять кінці з кінцями, а ти тут у
Мати сіла навпроти, витерла руки об фартух і перезирнулася з батьком. — Коротше, доню, така справа. Мені на роботі запропонували дві путівки в санаторій. Гарячі. Знаєш, там соляні шахти, процедури всякі для спини, харчування повне. І головне — виїзд уже в понеділок вранці.
Телефонний дзвінок застав Юлію якраз у той момент, коли вона намагалася одночасно тримати слухавку
«Здрастуйте, Василю Петровичу! Мене звуть Дарина. Можливо, ви мене не знаєте, але я ваша донька. Моя мама, Оксана, вчилася з вами в університеті…»
Я готувала сніданок, поки Василь, відсьорбуючи ранкову каву, якось надто довго затримав погляд на
— Наталю, послухай мене уважно, — Вікторія вже не намагалася приховати емоції. — Їй сорок вісім років. Сорок вісім! Вона вміє відкривати рота і вимовляти слова. Коли ми були там, я їй чітко пояснила: у мене завтра вранці важка зустріч з клієнтами, яку не можна перенести. Я не можу залишитися на ніч у готелі чи у родичів, бо мені треба бути в офісі о дев’ятій. Вони з чоловіком приїхали на своїй машині, їм нікуди було поспішати. Я поїхала автобусом. Які претензії? Вона мені жодним словом не обмовилася, що хоче, аби я залишилася.
Понеділок почався зі звичного робочого цейтноту, тому дзвінок від доньки застав Вікторію зненацька. Вона

You cannot copy content of this page