Історії з життя 0
— Слухай мене уважно, Аню. Ти нічого не бачила. Зрозуміла? Толик зараз знову за кордоном на будівництві. Його немає місяцями. Я молода жінка, мені нудно сидіти самій у селі. Мені потрібні увага, подарунки й живе спілкування.
Під час навчання в інституті я добре усвідомлювала, що особливої уваги від хлопців мені
Історії з життя 0
— Я не обіцяю, що все буде легко, — сказав він. — У тебе діти, у мене свої звички. Доведеться звикати одне до одного.
У селі про Мирона заговорили ще до того, як він устиг розкласти речі у
Історії з життя 0
«Богдане. Ми давно стали чужими людьми. Думаю, нам треба розійтися, поки ми ще маємо шанс окремо зустріти свою долю. Не хочу більше жити так, як жили останні роки. Хата моя, батьки залишили її мені, тому збирай свої речі й виїжджай. Я повернуся ввечері».
Богдан сидів на веранді, тримаючи в руках аркуш, який знайшов на столі. Він перечитував
Історії з життя 0
Того дня на зупинці він уже не був схожий на хлопця, якого я пам’ятала. Охайний, упевнений, у хорошому пальті, з новим телефоном у руці. Він запитав, чи далеко я їду, а я відповіла, що до села.
Я побачила Назара на зупинці й одразу відчула, що не хочу туди підходити. Він
Історії з життя 0
Після народження дітей я звільнилася з роботи. Спочатку думала, що повернуся через кілька років. Потім син пішов до школи, донька була маленькою, потім виникли інші справи. Андрій працював за кордоном і казав: — Навіщо тобі зараз за копійки працювати? Діти ж потребують мами.
Коли я отримала від чоловіка повідомлення про розлучення, то спочатку подумала, що він жартує.
Історії з життя 0
Минуло вже кілька місяців відтоді, як тато зібрав свої речі й залишив родину. Настя досі пам’ятала той ранок, коли батько мовчки складав сорочки у велику чорну валізу, а мати сиділа на табуретці на кухні, закривши обличчя долонями.
Настя сиділа за письмовим столом у своїй кімнаті і тримала в руках олівець. На
Історії з життя 0
— Тепер ти житимеш у цій частині будинку, — буденним тоном мовив він, ніби йшлося про перестановку меблів. —Завтра сюди переїжджає Лілія.
Я дивилася, як Роман перетягував мої коробки із взуттям, зимові пальта й навіть туалетний
Історії з життя 0
Якось у мене просто увірвався терпець. Після чергової шоколадки, підкинутої прямо на мій стіл перед початком пари, я пішла до декана. Я довго говорила про дисципліну, про несерйозних студентів, які заважають навчальному процесу, і про те, що на факультеті треба навести лад. Декан слухав мене, кивав із розуміючим виглядом, обіцяв розібратися.
З самого ранку все валилося з рук. Спочатку я умудрилася розбити улюблене керамічне горня,
Історії з життя 0
— Твої батьки засліплені своїми грошима, — відповіла Олена. — Вони думають, що статками можна закрити будь-яку діру в душі. Заходь у хату, будемо вечеряти.
Автомобіль зупинився біля дерев’яної хвіртки. Богдан Степанович вимкнув мотор, вийняв ключ із замка запалювання
Історії з життя 0
Поки касирка пробивала хліб і борошно, я знову краєм ока подивилася на сусідню касу. Валентин уже розплатився. Він забрав свій синій пакет із хлібом та ковбасою, важко переставив ноги й повільно попрямував до розсувних скляних дверей.
У супермаркеті о шостій вечора завжди твориться безлад. Народу зібралося стільки, що між стелажами

You cannot copy content of this page