Історії з життя 0
Остання крапля впала в четвер. За сніданком Світлана Василівна заявила, що вони хочуть переставити велику шафу з вітальні в мій кабінет, бо їм тісно
— Це моя оселя, Романе. Моя! Не твоя, не їхня — а особисто моя,
Історії з життя 0
Отже, так, — почала я, дивлячись прямо на сестру. — Поясніть мені, як ви допустили, що мама поїхала до нас, а ви залишилися тут?
— Мамо, ти ж розумієш, що ми з Олегом ледь зводимо кінці з кінцями
Історії з життя 0
Ти навіть не поворухнулася, — не запитуючи, а констатуючи факт, кинув Максим, не обертаючись. — Я забронював квартиру на іншій вулиці. Ключі в сейфі біля дверей, код мені скинули. Збирайся. У тебе десять хвилин.
— Що за чорт?! Максим стояв посеред кімнати, стискаючи в руці промаслену ганчірку, яку
Історії з життя 0
— Тату, ну що за терміновість? Я з наради ледь втік, сказав, що трубу прорвало. Де мама? Що з нею? — Віктор кинув куртку на тумбочку, ледь не збивши баночку з добривом для орхідей.
Павло Степанович поправив на носі окуляри, які постійно з’їжджали від хвилювання, і ще раз
Історії з життя 0
Тобто ви хочете, щоб я взяла на себе всі витрати з оформлення, розчищення та утримання, — повільно промовила я, піднімаючи очі на родичів. — А ви просто вмиєте руки?
— Слухай, Ніно, ти ж у нас бухгалтер, у тебе математичний склад розуму, —
Історії з життя 0
Я не збираюся нічого обговорювати втрьох. Вийди
— Ну що, подобається оновлення? — Ганна Степанівна обвела переможним поглядом мій робочий кабінет,
Історії з життя 0
Та годі, викинули й забули! — відмахнувся Ігор. — Завтра бригада приїде, майданчик будуть рівняти, пісок засипати. До речі, перепаркуйте своє авто, там техніка піде. У нас ввечері гості, треба місце звільнити
— Ігоре, я не бачу своєї оранжереї. Де мої помідори, які я плекала з
Історії з життя 0
— А тепер чекай. Буде в тебе зустріч. Тільки слухай уважно: чоловік буде хороший, роботящий. Але як почне вгору йти — не давай йому розслаблятися. Одразу за віжки тримай, щоб не занесло на повороті.
Віра розглядала своє відображення у дзеркалі передпокою, поправляючи комір плаща. Рік минув швидко, майже
Історії з життя 0
— Та годі тобі, Марино! — відмахувався він. — Відчепися. Одружуся я, і крапка. Вона молода, я її під себе виховаю. Вона хоче втекти з того дому, а я дам їй спокійне життя.
Я була дуже зла на брата, бо через його вибір дружини мій рідний дім
Історії з життя 0
— Ти впевнена, що нам треба туди їхати саме сьогодні? — запитав Вадим, дивлячись на дорогу, адже шістдесят кілометрів — це не жарти для цього відра з колесами.
Вадим сидів у старій «Ладі» на розі вулиць, постукуючи пальцями по керму. Автомобіль глохнув

You cannot copy content of this page