Історії з життя 0
– Ой, ти на себе подивися, а потім про Аню говори, – сказала мама, складаючи випраний одяг. – Аня мов з картинки, а у неї чоловік і двоє дітей. А тобі що за клопіт, що ти так виглядаєш? Не дивно, що ти чоловіка не маєш.
– Ой, ти на себе подивися, а потім про Аню говори, – сказала мама,
Історії з життя 0
– Добра?! За добро в магазині хліб не купиш! Я в тій Італії на догляді за лежачими старими здоров’я остаточно втратила, спину не розгинаю роками, євро до євро збирала на наше майбутнє, а ти хочеш усе це пустити за вітром? Мені дармоїдів у хаті не треба! Навіть не думай про весілля!
Галина витирала порох на шафі вдруге за ранок, хоча ганчірка була ідеально чистою. Від
Історії з життя 0
– Мамо, ви бачили, які ціни на бензин? Ми не зможемо часто приїжджати, та й світло будуть відключати, як ви телефон не зарядите, що тоді буде?
Я міцно тримала кермо, намагаючись не дивитися праворуч, де на пасажирському сидінні мовчки сиділа
Історії з життя 0
Степан віддав сина тещі з тестем, оплачував найкращі гуртки, потім коледж, квартиру, поповнював рахунки, купував усе необхідне. Син мав усе, крім одного — батьківської ласки
Мій телефон лежав на кухонному столі й беззвучно блимав екраном, але я намагалася не
Історії з життя 0
– Вона знову почала виносити мені мозок через якісь дрібниці з комунальними платежами, – казав він якось увечері, сидячи на моєму дивані з чашкою чаю. – Я приходжу додому відпочити, а вона починає перераховувати списки того, що треба купити на вихідних.
Оксана завжди запевняла, що в будинку має панувати бездоганний порядок, бо інакше й бути
Історії з життя 0
– Ти з глузду з’їхала? – вигукнув він тоді, відступаючи на крок назад. – Які діти? У мене зовсім інші плани на життя. Я подорожую, я не збираюся прив’язувати себе пелюшками до однієї жінки. Ти доросла людина, мала б розуміти такі речі. Нерозумно з твого боку розраховувати на щось серйозне.
Світлана застібала валізу. Подруга, зайшовши до кімнати без стуку, поклала на край ліжка пачку
Історії з життя 0
– Мамо, за що ти так зі мною вчинила? – запитав він нарешті дуже тихо, але в цьому простому запитанні було стільки болю, гіркоти і докору, що я ледь не впустила на підлогу чашку з гарячим чаєм, яку тримала в руках.
Мені вже повних сімдесят років, а спокою не маю – мій син, мій єдиний
Історії з життя 0
— Ви так різко про це кажете, — спробував віджартуватися він. — Можливо, ми дійсно знайомі? Пробачте, якщо моя пам’ять підводить мене. У моєму віці й з моїм ритмом життя стільки облич проходить повз…
Важка, темна хмара, що повільно насувалася із заходу, зрештою закрила залишки сонячного проміння, і
Історії з життя 0
— Ой, невже це ти? — вигукнула вона, широко усміхаючись і одразу обіймаючи мене. — Сто років не бачилися! Ти зовсім не змінилася, хіба трішки серйозніша стала.
Ну і зустріч видалася. Стільки років минуло, аж не віриться. Я йшла ринком, вибирала
Історії з життя 0
— Ви собі навіть не уявляєте, яка там повага до людини, — розказувала я, накладаючи салат у нові тарілки. — Син синьйори, Паоло, він інженер. Так от, коли він приїжджає, він завжди зі мною вітається, питає, як моє здоров’я. Минулого місяця возив мене й синьйору на море. Ви бачили коли-небудь море восени? Це щось неймовірне. Він мені навіть морозиво купував. Оце я розумію — ставлення. Не те що наші чоловіки, які тільки й знають, що на дивані лежати та гроші рахувати.
Я протирала світлу кахляну плитку у ванній, щоб не лишалося сірих розводів від води.

You cannot copy content of this page