Того вечора вони говорили довго. Юля вирішила зізнатися йому в почуттях, подумала, що не варто чекати ще десять років. Вона відчувала, що Віктор любить її теж, це було видно по блиску в його очах
Юля жила у звичайній двокімнатній квартирі, де на підвіконні стоїть герань, яку віддала мати,
Батон нарізний? Знову цей, по акції? Оксано, я ж просив брати житній або хоча б із висівками. У мене від білого одразу печія, ти ж знаєшь, мені зараз треба за здоров’ям стежити, суцільні нерви з цими пошуками власної справи.
— Ти хліба хоч купила? А то я заглядав у хлібницю — там навіть
Ти молодець, що нарешті поставила крапку, — сказала Інна, коли вони сиділи за столом пізно ввечері. — Скільки можна бути запасним гравцем у чужій сім’ї?
Оксана заварювала чай на кухні й усміхалася, слухаючи, як Ігор у сусідній кімнаті захоплено
— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — перебила вона, стиснувши губи. — Я тільки-но почала дихати нормально, а тут ти з’являєшся… Чому саме зараз?
Марійко, це я… Твій батько, — тихо промовив чоловік, і голос його тремтів, коли
Її подруга з дитинства колись сказала: — Я тут не залишусь, чуєш? Поїду. Хоч куди, але поїду. І поїхала. Тепер іноді дзвонила, розповідала уривками
Їй виповнилося тридцять три, але це число нічого не змінювало в її щоденності. Роки
— Відбувається те, що я нарешті буду жити як людина, а не з таким ідеалістом за копійки! Будинок мій, машина моя. А ти, Павле, залишайся. Зі своїм «сином». Він мені в новому житті не потрібен.
Це історія про мого брата Павла. Знаєте, кажуть, що ідеалісти — це люди, які
Олено, ну скільки можна? — питала вона одного вихідного, коли вони пили каву на терасі в центрі. — Ти світишся, коли говориш про нього, а потім тижнями ходиш як тінь. Він дає тобі надію чи просто тримає на гачку?
— Ти справді думала, що мій батько коли-небудь піде від мами? — голос дівчини
Дорога видалася важкою. Вже через дві години Люда почала скаржитися на кондиціонер. Коли Віктор його вимикав, Сергій казав, що йому нічим дихати. Наталя мовчала, лише зрідка передавала чоловікові пляшку з водою. Віктор відчував, як його ідеальна картинка подорожі розсипається. Він хотів бути благодійником, але натомість став водієм, де кожен пасажир має свої вимоги.
Віктор Павлович дивився на свій доглянутий позашляховик і подумки вже чув шум прибою. Йому
— Знову з тим мазутником була? — запитала сестра якось увечері, коли я тільки переступила поріг. Мама відклала шиття і суворо подивилася на мене. — Яким мазутником, Віко? — голос матері був тихим, але від того ще страшнішим
Мені зараз тридцять вісім, і іноді, коли я бачу в мережі чи чую від
— Я бачив, як він їй яблуко тицьнув у кишеню, поки Світлана в магазині була. Тишком-нишком, озираючись. Думаю, вони не просто господарі й прислуга. І Світлана йому не дружина. Вона йому — начальниця. А Дарина — його дочка.
Сонце висіло над селищем важким розпеченим млинцем, випалюючи залишки вологи з порепаної землі. Ми

You cannot copy content of this page