Історії з життя 0
— Денис? Оце так зустріч, взагалі не очікувала тебе тут побачити, — мовила вона, перекладаючи сумку з однієї руки в іншу. — Ти кудись летиш чи когось зустрічаєш?
Денис сидів у металевому кріслі аеропорту, спираючись ліктями на коліна, і похмуро розглядав велике
Історії з життя 0
— Ярославе, ти ж розумієш, що такі пропозиції два рази не роблять? — казав йому керівник відділу,— Якщо залишишся в нас, через рік будеш мати свою кімнату в гуртожитку покращеного типу, а там і до квартири недалеко. А повернешся в село — що там робитимеш? У районному відділі сидітимеш за три копійки?
Ярослав повільно зрізав прозору стрічку з великої коробки й поклав ножиці на край стола.
Історії з життя 0
– Мамо, ти могла б попередити, що не прийдеш? Ірина подивилася на повідомлення від сина. Воно надійшло о 18:42. За ним – фотографія святкового столу, за яким сиділи її чоловік, двоє дорослих дітей і невістка. На столі стояв торт із написом “З ювілеєм, тату!”.
– Мамо, ти могла б попередити, що не прийдеш? Ірина подивилася на повідомлення від
Історії з життя 0
— Ти взагалі не думаєш, чи як? Навіщо те весілля збирати, якщо в кишенях вітер свище? Нехай ідуть та просто розпишуться. Зараз такі часи, що треба кожну копійку тримати при собі. У мене самого он дах на гаражі протікає, треба брус купувати. Я грошей не маю.
Вже тиждень минув відтоді, як ми відгуляли весілля нашого Ярослава, а в душі замість
Історії з життя 0
— Тарасе, ти не хочеш мені нічого пояснити, — Надія кинула на поліровану поверхню кухонного столу паперовий конверт, з якого виглядав офіційний бланк нотаріального договору.
— Тарасе, ти не хочеш мені нічого пояснити, — Надія кинула на поліровану поверхню
Історії з життя 0
— Надю, ну навіщо ти так перед ним вислужуєшся? — казала я їй, коли ми сиділи у неї в кімнаті. — Ти ж дівчина. Не можна так бігати за хлопцем і дивитися йому в рот. Він же навіть не дякує тобі людськи, приймає це як належне.
Ми з Надею зростали на одній вулиці. З дитинства разом бігали до річки, сиділи
Історії з життя 0
– Надія завжди тримала чайний сервіз на верхній полиці з правого боку, – сказав Вадим, підходячи до шафи і переставляючи мій посуд на інше місце. – Вона вважала, що так набагато практичніше і посуд не займає зайвого місця. Поверни все так, як було раніше.
Коли ми вперше зустрілися з Вадимом, він був удівцем вже три роки. Я теж
Історії з життя 0
— Слухай мене уважно, Аню. Ти нічого не бачила. Зрозуміла? Толик зараз знову за кордоном на будівництві. Його немає місяцями. Я молода жінка, мені нудно сидіти самій у селі. Мені потрібні увага, подарунки й живе спілкування.
Під час навчання в інституті я добре усвідомлювала, що особливої уваги від хлопців мені
Історії з життя 0
— Я не обіцяю, що все буде легко, — сказав він. — У тебе діти, у мене свої звички. Доведеться звикати одне до одного.
У селі про Мирона заговорили ще до того, як він устиг розкласти речі у
Історії з життя 0
«Богдане. Ми давно стали чужими людьми. Думаю, нам треба розійтися, поки ми ще маємо шанс окремо зустріти свою долю. Не хочу більше жити так, як жили останні роки. Хата моя, батьки залишили її мені, тому збирай свої речі й виїжджай. Я повернуся ввечері».
Богдан сидів на веранді, тримаючи в руках аркуш, який знайшов на столі. Він перечитував

You cannot copy content of this page