Я не розумію, чому вона пішла з дому? У всіх таке життя і всі чоловіки є з якимись недоліками. То навіщо було стільки часу жити, а потім просто встати і піти?

Це я про свою невістку Світлану. Уявляєте – прожити разом дванадцять років і привести на світ двійко дітей, а тоді, коли все вже владналося – просто піти?

Це як так?

Я розумію, що Володимир не святий. Але ж усе вже налагодилося і він вже став на ту одну стежку, а саме, стежку сімейного життя.

Вони одружилися молодими, Світлана взагалі пішла за Володю зі школи майже. Навіть не повчилася, а одразу на світ з’явився Богданчик.

То вже про яке навчання мова, так і жила без освіти і лиш біля хати працювала.

Звичайно, що у нас велика господарка і роботи є завжди багато, бо у нас і парники великі і ми возимо на базар зелень і всі інші ранні овочі, ще корова та свині. Коли сказали, що Богданчик трішки слабовитий, то ми ще й козу породисту придбали – все для дитини.

А хто ж за тим всім буде дивитися? Звичайно, що вона, бо ж молода.

А Володя теж не сидів без діла, але більше на торгівлі він та на розвозі, щось купити з добрив, матеріали які треба – вся така, знаєте, розумова робота.

А Свєта ж без освіти, що то школа? А от мій Володя і технікум закінчив і все-все вміє.

Далі з’явилася друга дитина, але вже Світлана геть себе запустила, то не дивно, що почали говорити, ніби Володя має на іншому селі якусь молодицю.

А я що? Я в синові справи не лізу. Світлана мені не донька аби мені за нею серце боліло, а онуки вони ж наші.

Я їй сказала:

– Перетерпи і все. А що зробиш і де дінешся з дітьми? Погуляє і вернеться.

Я би й своїй доньці таке порадила, а вона що – поревіла та й усе.

Може й казала я їй що вона не дуже виглядає, я вже й не пам’ятаю. А що вона себе в дзеркалі не бачила?

Ну, як я й казала, Володя трохи погуляв і в родину, а де дінеться? То ж добре розуміє, що є діти і треба разом жити.

Потім люди ще щось пліткували про нього, але я вже тих людей слухати не хочу, бо у них язики без кісток! Я маю свою роботу, купа роботи, я не маю часу на ті плітки.

Інколи я чула, що вони сварилися. А хто не свариться? Ви десь таке чули, щоб усе тихо та мирно?

Нема такого. Це я вам точно скажу.

І ось Володя вже вспокоївся, бо вже скоро сорок років і молодість в носі не грає. Вже усе добре, бо й діти підросли, вже ми купили якусь техніку аби легше працювати, як на тобі – невістка зібрала речі і все.

Без пояснень, без крику, без сварок!

Просто зібрала сумки, викликала машину і поїхала з дітьми.

Куди, нащо, з ким – не відомо!

Якби я хоч щось помітила, якусь зміну в її поведінці, якісь натяки – нічого!

Вчора ще подоїла корови та позбирала сметану на продаж, а вже на наступний день все спаковане і до побачення.

Я не могла подумати, що вона кудись їде, я лиш побачила, що вона сідає в таксі і діти разом з нею. Я тоді подумала, що може день якесь свято в школі чи що, тому не говорила нічого Володі, але вже й вечір, а їх нема.

Я тоді до Володі дзвоню чи бува Світлана до матері не поїхала, а він нічого не знає.

Далі почав дзвонити до неї, до дітей – все поза зоною.

Ви б знали, як ми переживали! Яка ж вона безсовісна, так нам закрутила голови, що ви собі не уявляєте!

Отак піти без «бувайте здорові», без жоднісінької причини – то треба не мати зовсім совісті! Що ми перешукали, що ми до ранку не спали!

Потім вона подзвонила матері, що вона в місті, в якому не сказала, що у неї все добре.

Я Володі кажу:

– Навіть не думай до тієї безсовісної їхати і шукати. Раз вона так вчинила – то так їй і треба.

Володя мене повністю підтримує. Ви б бачили, як він змарнів, як він спереживався, як він то все близько взяв до серця!

Знати я її не хочу, а як приповзе, то я вже знаю, що їй сказати!

За всю мою доброту за стільки років отак віддячити? Тьху!

Фото Ярослава Романюка.