Історії з життя
Коли ми вперше побачили це оголошення, то не повірили власним очам. Ціна на ділянку з новим, хоч і недобудованим будинком була підозріло низькою. У місті за такі гроші
Дорога до цього віддаленого села виявилася значно гіршою, ніж я могла собі уявити, коли вранці розглядала карту доріг. Моя стара машина раз у раз глухо стукала днищем об
Матвій стояв і дивився на порожній двір. Світло від єдиного ліхтаря падало на дерев’яну лавку під липою, де лежав целофановий згорток із квітами. Вони пролежали там уже дві
Я сиділа на краєчку стільця й крутила в руках пластикову ручку. Від кожної його репліки шефа всередині наростало роздратування. Його запал зараз здавався мені абсолютно недоречним. Він був
Оксана поправила настільну лампу й потерла очі – від тривалого перегляду медичних карток під кінець зміни завжди починали боліти повіки. Вона працювала терапевтом у міській поліклініці вже шостий
— Сталося це рівно три роки тому, мамо, а я досі здригаюся, коли згадую ту кухню, — сказав я, сідаючи на підвіконня і дивлячись на свій старий велосипед.
Шкільні роки залишили в моїй пам’яті один особливий спогад, який досі зігріває серце теплими почуттями. Саме тоді я вперше дізнався, що таке справжнє, глибоко приховане захоплення іншою людиною.
Буває, сидиш увечері біля вікна, дивишся на вогні вечірнього міста і думаєш, як дивно влаштоване наше життя. Мені зараз сорок три роки, і це той вік, коли людина
Юля приходила сюди, коли море ставало занадто шумним. Три роки в іншій країні навчили її помічати такі дрібниці, на які місцеві навіть не дивилися. Юля сіла на сухий
Маршрутка запізнювалася, і я стояла під дірявим навісом зупинки, переступаючи з ноги на ногу, щоб хоч трохи зігрітися. На руках були старі вовняні рукавички, крізь які все одно