То мені за моє добре серце. Бо інакше я не розумію, чому просто черга з людей, які готові вилізти мені на голову і я ще їх там радісно ношу. Я не люблю і не вмію сваритися, а, коли хтось на мене має око, то я можу ночами не спати і просто маю помиритися, тому й […]

Я кожного літа на тиждень-два їду до батьків в село. Коли були малі діти, то їздила з ними, чоловік приїжджав та вихідні, а тепер діти виросли і вже їх в село не заманиш нічим. Чоловік теж розказує, що він дуже зайнятий на роботі і маю я сама їхати до батьків. – Це твої батьки, ти […]

І от вирішила я, що буду здавати квартиру студентці, щоб дівчина була порядна і охайна. Оренду призначила не велику, головне, щоб хтось та й згодився. Аню я сподобала собі одразу, бо вже з зовнішнього вигляду було зрозуміло, що в дівчини зовсім не гульки в голові. В окулярах, коса до пояса, скоромний одяг. Як я колись, […]

Все почалося місяць тому, коли чоловік переконав мене переїхати жити в його рідне місто. – Подумай сама, синові потрібна наша квартира. – Для чого? Він ще й дівчини не має, – казала я на це чоловікові. – То подумай, чого не має, бо хлопець в тридцять років не має стимулу шукати жінку, бо ти все […]

– Скажи, що я поїхала до мами, на свіже повітря, – просила я його. Артур мене чудово розумів, тому так і казав. А почалося все з того, що ми повідомили Віру Романівну, що чекаємо дитину. – Як це?, – вона аж зблідла, – Яка дитина? – Мамо, – каже Артур, – Ми вже п’ять років […]

В дитинстві у нас в кожної була своя коробка з-під взуття, в яку ми складали всі свої скарби: анкету симпатій, засушені квіти з першого побачення, персні з упаковок з кукурудзяними пластівцями, фотографії і листи. Перелік може різнитися, але ось така коробка є в кожної. Я ж про свою вже була й забула, але от ремонт […]

Чи є у вас такі знайомі, що так дивляться на вас, примруживши очі, наче поблажливо, наче з сумом, наче їм відкрита якась велика таємниця, а, коли ви питаєте отак в лоба: – Що? – Та нічого. – Не хочу аби від мене це пішло.. – Ти скоро сама все зрозумієш…. Тому свою сусідку Тамару Петрівну […]

Мені було шістнадцять, коли тітка приїхала з міста до мами і зробила їй пропозицію, від якої та не могла відмовитися. – Я Марину забираю до себе, буде в мене жити і працювати. Дасть Бог і тобі щось надсилатиме, бо тобі ж, Юстино, треба менших на ноги ставити. Добрий твій чоловік, дітей тобі наробив і здимів. […]