Липень місяць. Спека дика. Я їду в електричці – дружина попросила відремонтувати на дачі паркан. Їхати нудно, кругом спiтнілі тiла огрядних тіток і дядьків, аромати – хоч ніс затикай. І тут в вагон заходить ВОНА. Дівчина просто нереальної краси. І сідає на одне з трьох ще не зайнятих в вагоні місць – прямо навпроти мене.

Я намагаюся відкрито не витріщатися – непpистойно. Та й навряд чи їй сподобається відверте розглядання 40-річного мужика в пошарпаному одязі для роботи на дачі. Тому роблю вигляд, що дивлюся у вікно, а боковим зором не можу відірватися.

Ні, у мене не виникають якісь зовсім вже непpистoйні бажання. Не тому, що я не чоловік. І навіть не тому, що одружений. Просто уявляю собі прірву між цим Божественним Створенням – і мною, простим заводським роботягою.

Продовжую дивитися. Ідеальна фiгура. Мій улюблений овал обличчя. Довжелезні вії. Очі – як вир. Маленькі ямочки на щоках. Довге шовковисте волосся. Дуже легкі, але цілком цнoтливі непрозорі блакитні спідниця і блузка, під яким трохи проступають контури божественного тiла.

Читайте  також: Ці близнючки народилися з різним кольором шкіри, але набагато цікавіше те, як вони виглядають 18 років по тому

Відчужений погляд у вікно, за яким потихеньку починає сідати сонце. Напевно, саме такі дівчата і жінки надихали лицарів на подвиги, а художників і скульпторів -на створення шедеврів на полотні і в камені.

Мої думки перериває зупинка поїзда. Шум і гамір маленької станції, що мчить у відкриті вікна. І група не дуже тверезих підлітків на пероні, впиваються зубами в соковиті скибки кавуна. І тут один з них, худий і довготелесий, помічає дівчину. Сально дивиться.

Потім відбирає у друзів недоїдені шматки, і, підстрибуючи, баскетбольним кидком закидає кірки прямо дівчині на коліна! Після цього минуло не більше секунди. Я навіть не встиг вскочити – оскільки реакція Божественного Творіння виявилася скорішою. Шкірки з забризканої соком спідниці і блузи впали на підлогу, дівчина випросталась струною, висунула голову у вікно і по всьому перону голосно рознеслося дівоче …

Я не можу повторити тут дослівно її слова. Тому що такої фантастичної суміші семиповерхового мaту, кpимінального «базару» і брудної вyльгapщини я не чув ніколи і ніде в житті – ні в армії, ні на будівництві, ні в пивних, ні навіть від компаній малолітніх бaндитів, що збиралися вечорами в нашому дворі.

А головне – видавши цю тираду, що буквально заставила оніміти не тільки компанію малоліток на пероні, а й у весь вагон, Божественне Створіння абсолютно незворушно повернулося на місце, і так само спокійно продовжило мрійливо дивитися у вікно.

Поїзд рушив – а я пішов в тамбур куpити. Повертатися назад вже не хотілося.