«Що ти в місті ні з ким не могла познайомитися?», – говорила мені мама і в очах її було таке подивування. Так наче в місті де не крутни головою, там тобі чоловік моргає. Не могла. Ті, які легко знайомилися, так само легко й кидали.

До тридцяти восьми років я не мала серйозних стосунків, працювала і знімала квартиру з подругою. Мама не витримала:

– Що то за такі заробітки, все йде на квартиру та їжу, вже краще переїжджай в село та знайди тут роботу.

– Мамо, яка в селі робота? В магазині продавати?

– Тоді дешевше в місто доїжджати, живи вдома, а на роботу їздь. У тебе ніякої подушки безпеки нема, а ми з батьком не вічні.

Прийшлося мами послухати, хоч і не хотілося мені переїжджати додому, адже я знаю свою мама – командує мною, наче мені вісім.

– Мамо, ви мені такі передали гени, то що з мене хочете?

– Ой, доню, які би не були гени, але як людина вміє себе подати, то буде щаслива і з чоловіком, і з кавалєром на додачу.

Починається, не волосся, а ниточки, ніс горбком, губи тонкі. Як з такою зовнішністю вважати себе красунею?

Але сталося диво – почав на мене заглядати один чоловік з села, його жінка поїхала в Італію і лишила на нього двоє дітей. Там собі когось знайшла і сказала, що не вернеться. І ось він почав до мене ходити, наче так по простому, то сумку важку піднесе з автобуса, то поможе сіно гребсти, то питає поради, що дитині купити та в якому магазині.

Мама не перечила, а навпаки, сказала, що чоловік для мене загарний, тому я маю дякувати богу за таку ласку.

От я й переїхала до Максима жити. Все мене там у нього подобалося, діти чемні, достаток, чоловік сам купує продукти, все, що в списку напишу і не питає мене за гроші. Я почала помічати, що я собі можу відкласти з зарплати і вже таки значна сума набралася.

Але мама ж є моя мама, кожен раз, що я прийду до неї в неділю, то починає, що дуже вже Максим гарний, що як мені пощастило і якби не вона, то я б такого щастя не мала.

– От бачиш, а ти мені за зовнішність казала, – усміхалася самовдоволено.

І ось я на роботі поділилася думкою, що так і так, чоловік для мене загарний, що робити. А одна і каже:

– Головне гроші, зроблять тобі все, що хочеш.

І я подумала, що навіщо мені ті гроші складати, якщо я можу їх пустити в хід. На одну зарплату зробила собі гарну хімію, далі зробила собі губи, далі й одяг гарний та по фігурі почала купувати, а не те, що на базарі та в останній день на секонді. І бачу я, що дуже вже за мною стали чоловіки голови повертати, я себе стала впевненіше почувати і була рада від того, що тепер ніхто мені не буде тицяти, що я маю надто гарного чоловіка.

Але ж то не щасливий кінець, можливо, в когось би й був, але ж не з моїм щастям.

Першим розмову завів Максим.

– Інно, навіщо ти з себе отаке зробила? Та з мене хлопці сміються, що ти з губами отаке витворила. Ти ж не молода дівчина, ти жінка, ти маєш мати якийсь розум. Ти думай, що про тебе говорять, бо то не лише тебе стосується, але й мене і моїх дітей. Аби ти вже пішла і все вернула назад.

Я дар мови втратила. Як назад, коли мені подобається?

Далі прибігла теща колишня Максима.

– Безсовісна, Оля гроші дітям передає, а ти на них жируєш! Я вже була в твоїх батьків. Я все їм розказала, як ти виманюєш гроші в Максима та на себе тратиш. А Оля ж дітям пересилає на навчання, на квартиру, а ти звідти береш? А руки тобі не посохнуть? Та я на тебе знайду управу.

– Що ви таке говорите? Я на роботі пораюю і гроші маю свої.

– Має вона. До цих пір не визбирувалася, а тепер почала. Знаю я звідки гроші!

Далі вже мама прибігла.

– То правда, що про тебе кажуть? То я так тебе виховувала? Та мені лице лупиться, та всі родичі на мене косо дивляться, та я по вулиці пройти спокійно не можу.

І ось так я без вини винна, просто хотіла бути гарна і стала такою, але вже всім перейшла дорогу. Тепер от не знаю, що робити. З одного боку, я вперше в житті задоволена собою, своїм відображенням в дзеркалі. Я йду з високо піднятою головою.

З іншого – я люблю Максима і його дітей. Мені подобається бути дружиною і мамою. Як мені бути? Що порадите?