«А я що? Гірша за них?» — запитала вона врешті, дивлячись на Володю
«Ольго Іванівно, а ви ніколи не думали повернутися до роботи? Хоч бодай на пів ставки?» — запитала я тихо, але…
— Жанно, ну будь дорослою. Це розвалюха. Кому вона потрібна? Але земля там зараз росте в ціні, бо місто розширюється. За ділянку можна виторгувати нормальні гроші. Навіщо вона тобі? Ти туди їздиш раз на пів року вікна фарбувати.
Жанна стояла біля вікна орендованої квартири й дивилася, як дощ розмиває пил на склі. На кухні Олег рахував щось на…
— Ти якась дивна сьогодні, — Олег зайшов на кухню. — Роздратована. Може, досить уже цих демонстрацій? Звільнилася — і добре. Приготуй щось нормальне, я зголоднів.
На столі у директора лежала заява. Вікно було прочинене, і кутик паперу злегка підіймався від протягу. Вікторія стояла навпроти, склавши…
Олено, дитя, — казала вона солодким голосом, проходячи пальцем по полиці над шафою в кухні, — а тут чому так багато пилу? Ти ж молода, маєш сили, треба протирати частіше.
— Андрію, ріжь швидше! Не бачиш, я тут тримаюся останньої сили! — голос Галини Петрівни тремтів, хоч вона намагалася звучати…
Я повільно поставила чашку на стіл. Усередині все кипіло. Я знала, що ця розмова неминуча, але не чекала, що Андрій дійде до того, щоб перевіряти мої особисті покупки
— Ти справді зараз це питаєш? — я завмерла посеред кухні з чашкою в руках, дивлячись на Андрія. Він стояв…
Якщо Надія Петрівна ще раз дозволить собі вказувати, що мені робити зі своїми заробітками, я сама їй нагадаю, хто тут господиня.
— Маріє, ти справді вважаєш, що можеш так зі мною розмовляти? — голос Віктора тремтів від напруги, очі дивилися прямо,…
— Навіщо нам той штамп, Ір? — казав він щоразу, коли розмова заходила про ЗАГС. — Подивись на мого брата. Живуть двадцять років без папірців, дітей виростили. А он сусіди розписалися — і через рік зі скандалом майно ділять. Тобі що, печатка важливіша за мої почуття?
Авторинок гудів, як розтривожений вулик. Запахи розігрітого асфальту та мастила змішувалися у важкий коктейль. Ірина вже сто разів пошкодувала, що…
І що тепер? Діти чекали. Вони весь шлях розпитували, що дядько Андрій їм подарує.
— Якщо ви не купили подарунків, то просто дайте грошима, — сказала Наталя з такою впевненістю, ніби просила сіль у…
— Мамо, тато купив собі новий телефон, — прошепотіла якось Вікторія, коли ми розмовляли самі. — Дорогий такий. А мені сказав, що на кросівки грошей немає, бо ти мало прислала.
Я дивилася у вікно автобуса «Київ — Прага» і відчувала лише глуху втому. Позаду залишилася двокімнатна хрущовка в панельці на…
Та нічого, — відмахнулася вона. — Зараз дощ, ціни підскочили. Почекаю трохи, поки спаде. Ми ж не поспішаємо, правда?
— Може, ти вже поїдеш додому, Наталю? Я вимовила це ледь чутно, дивлячись не на неї, а на відблиск вуличного…