– А де ти на старості років голову прихилити думаєш? – дивлюсь на цього сивочолого “кавалера” я, – Тобі уже не тридцять і навіть не сорок. Скажи, а що ти за все життя нажив. Вкажи на щось, що не можна помістити он в ту, дорожню сумку. Ну і? Чого мовчиш? Чи ти на мене розраховуєш, а?
У мене скінчилися всі аргументи, скільки себе пам'ятаю - весь час переживаю за молодшого брата, а він вже не молоденький…