Рита дуже скучила за сестрою. І за її гучним сімейством. У Даші було четверо дітей. П’ята дитина чоловік. Олексій був таким добродушним і тихим, що хотілося потріпати його по щоці і дати цукерку. Але Дашка була щаслива з ним. І за це Рита його теж любила. У самої Рити дітей не було. Та й заміж якось не вийшло. Хто подобався їй – не покликав, а хто кликав, той не подобався. Але вона не впадала у відчай. Тридцять п’ять ще не вирок. Знайдеться її половинка. Не може не знайтися. Сестра жила в місті, а у Рити був маленький будиночок в селищі. Зараз зима і вдома роботи не було, ось Рита і приїхала провідати родину Перепілок.

Найцікавіше, що у них з сестрою було прізвище Курка. Пощастило ж Даші так «кардинально» змінити його!
І от увечері, уклавши весь «виводок» в комплекті з чоловіком спати, Даша налила чаю і завела з Ритою серйозну розмову.

– У нас сусід холостий. Хороший чоловік. З дружиною він вже давно розійшовся, вона його на бізнесмена проміняла, дітей немає. Тобі з ним треба познайомитися.

– Дашуню, ти в свахи подалася? – засміялася Рита.

– Я не хочу, щоб через десять років ти на моїх дітей з тугою дивилася. Завтра підеш, попросиш у нього дриль. В нього є. Минулого року нам спати не давав. Скажеш, поличку треба повісити. Олексій її і в руки брати боїться, а ти вмієш, навчилася в своєму селі. Ось і поспілкуєтеся. Господи, ну що ти втрачаєш щось?

«А й справді, хоч полку сестрі повішу,” – подумала Рита. Треба ж чимось допомогти, Олексій чоловік, звісно, хороший, але професіонал тільки в одній справі…

Наступного дня була субота. Ближче до обіду Рита рішуче подзвонила в сусідню квартиру.

Двері відчинив кремезний чоловік років піл сорок в шортах і майці. Не красень, але з чистими веселими очима. І незрівнянною пустотливою усмішкою:

– Ви сестра Дарини?

Рита здивувалася, а він тут же додав:

– Ви дуже схожі. Вас, напевно, навіть батьки плутають. Вірно?

– Батьки ні, а ось в школі нас весь час плутали, хоч ми і не двійнята, а просто практично ровесниці. І, взагалі, я за дрилем, позичте? – пробубоніла Рита.

– Звісно. Заходьте, будемо її з антресолей діставати.

Рита зайшла і озирнулася. Обстановка в квартирі була небагата, але в кімнатах було чисто і затишно.

– Давайте, я Вас спочатку чаєм пригощу. Ви присідайте, не лякайтеся моєї холостяцької барлоги.

Сусід пішов на кухню і загримів чайником, а Рита з цікавістю оглядалася. У серванті замість посуду стояли книги, на столі і комоді різні статуетки, явно ще батьківські. Вони виглядали так мило, що Рита не втрималася і погладила одну з них. Тут вона побачила на столі корінці від поштових переказів і, давши волю цікавості, прочитала ім’я та адресу одержувача, а він на всіх квиточках був один і той же. Рита навіть застила від подиву. Перекази на пристойну суму відправлялися її сусідові, Сашкові Сому, випивосі, що живе удвох з семирічним сином Максимком.

– А-а-простягнула вона, побачивши в дверях сусіда.

– Влад, – підказав він і підняв брови в німому питанні.

– Рита, – відповіла дівчина і не втрималась – а я його знаю. Він мій сусід. Ой, вибачте, це, напевно, не моя справа, – запізніло зніяковіла Рита.

Влад відразу спохмурнів:

Нічого. Це сумна історія. Я півроку тому проїжджав по вашому селищу, нешвидко, але все ж їхав. І раптом хлопчина з м’ячем на дорогу вискочив. Ну і стукнув я його. Олександр, тато хлопчика, тут же підбіг, він, по-моєму, був не зовсім адекватний, зажадав з мене грошей. Я віддав все, що у мене було. Хлопчик плакав, це було так страшно! – Влад зіщулився – Я пропонував їхати в лікарню, викликати всі потрібні служби, я не збирався ховатися, але він взяв гроші, мій номер телефону і забрав хлопчика додому. А через кілька днів зателефонував і сказав, що не може працювати, тому що у Максимка пошкоджений хребет, а мами у дитини немає. І зажадав компенсувати йому зарплату. Я не зміг відмовити, адже дитина з моєї вини погано почувалася. Він мені навіть фотографії скидав, хлопчисько такий гарненький!
Влад важко зітхнув, а Рита здивовано вигукнула:

– Але з Максимком все добре! Сашко, правда, зовсім на чарку присів, сірий став, худий. У нього рік тому не стало батьків разом з його дружиною. Він після цього зламався. Але ж така сім’я хороша була! Максимкові потрібно було в цьому році в школу йти, але… Сашка мені сказав, що до наступного навчального року грошей заробить і все синові до школи купить. Але він не може вже працювати, а я ще дивувалася, на що він купує собі випивку? Тепер зрозуміло.

Влад, не вірячи власним вухам, слухав Риту. Він не знав, радіти йому чи ні. Хлопчик здоровий, на ньому більше немає вантажу провини, але він так уже звик думати про нього, тепер переживав, як він буде жити далі, з таким батьком?

Чай вони з Ритою все ж попили, Рита розповідала Владу про Максимка, як він їй через паркан вірші розповідав, які сам же і складав. Смішні, безглузді, але ж йому ніхто книжок не читає. Як будку собаці будував з картонних коробок, а вона після першого ж дощу розвалилася. Вони сміялися і засмучувалися. Їм було добре разом і Рита повернулася до сестри вже пізно увечері, так і забувши принести дриль.

На другий день Рита поїхала. Влад чекав від неї дзвінка, вона зателефонувала на інший день, але замість радісного «Привіт!» гірко розповіла, що вчора Сашко так набрався, щозаснув на ганку. Вранці його знайшов Максимко, покликав на допомогу Риту, але врятувати його вже не вдалося, вночі був сильний мороз.

Хлопчика поки Рита забрала до себе, адже у нього більше нікого і немає.

Влад не дослухавши, відповів, що скоро буде, швидко одягнувся, сів в машину і помчав в селище.

Коли він забіг до хати до Рити, Максимо з заплаканими очима сидів у неї на колінах. Рита погладила його по голові і сказала:

– Ось і дядько Влад приїхав, він хороший.

Максимка подивився на Влада і запитав:

– Ти той дядько Влад, який мені грошики на молочко надсилав? Батько говорив, що ти найкращий дядько на світі. – Максимко зліз з колін Рити, підійшов до Влада, міцно до нього притулився і схлипнув: – Забери мене до себе, будь ласка.

Влад так міцно обняв хлопця, що сам злякався, не роздавити б.

– Звичайно, малюче, я тебе в образу нікому не дам. А восени в школу підемо, хочеш?

-Хочу! А ще я хочу млинчиків з кисілем, як мама робила.

– А ось млинці ми попросимо тітку Риту спекти. Ось прямо зараз поїдемо і спечемо, якщо тітка Рита погодиться. – Влад подивився на Риту, а вона сумно посміхнулася і мовчки почала збиратися.

Крізь заметіль у місто в’їжджав автомобіль, в теплому салоні якого їхали чоловік, жінка і дитина, які ще вчора були чужими, але тепер вони найближчі та рідні. На все життя…

Автор: Марія Cкиба.

Фото з мережі.