В руці дрібно тремтіла слухавка, а з очей градом котились сльози. – Синку! Хіба ж я вигадую? Немає в мене звички такої – байки казати. Не привчена. Я ж багато не прошу. Просто приїдь на тиждень-другий. Зле мені. сину. Батько твій покійний снився… – Знову за своє?! Скільки можна? – скрипів голос у телефоні.
Уперше в житті Катерина так просилась. І перед ким? Перед власним сином. В руці дрібно тремтіла слухавка, а з очей…