Минув день. А на ранок наступного на Галининому подвір’ї з’явилися сусідські хлопчики — Вадимко і Артем. Останній тримав у руках її злощасного соняшника. — Тьотю Галю, ми… Ось… це у вас украли. Ми так його хотіли, — затинаючись і ковтаючи від хвилювання повітря, хлопці намагалися говорити разом, бо, певне, так їм було легше
На городі у Галини виріс великий соняшник. Жінка начебто й не садила його там, майже на сусідській межі, одначе з…