Одного разу, на перерві вона дістала з портфелика шмат білого хліба, помащеного смальцем. Крутить його в руках, а очима по класі водить. А я у класі залишилась. Глянь на той хліб – а він такий гарний, пухкий, білий. А смалець аж сяє на ньому. – Хочеш? – запитала Гафійка. А я дивлюсь і не знаю: чи то дражниться, чи то й справді в ній щось людське прокинулось. Мовчу
Осінь 47 була ранньою і холодною. Затяжні дощі заставляли нас ховатись у мамині куфайки. Що на нас всіх чекає холодна…