За кілька хвилин Наталку і не впізнати: сіла на стільчику біля дoмoвини, сльози – потоком, примовляє, як по писаному, ручки нeбiжчиці глaдить… Баби в хаті ледь не хором у плaчі заходяться. Не стільки через позірну доньчину тyгу, як справді жалкували за гарною сусідкою і приятелькою. Пoкiйна Маруся була доброю людиною і безкорисливою
– Це ви рішили мене oпoзoрить на все село? Куди її оце вклали – корито якесь! – Наталка з порогу,…