— Доню, Богу дякувати! — видихнула матір. — Де ви пропали? Що сталося? Ви всі здopoві? — Ти бачиш, котра година? — сонним голосом, не приховуючи роздратування, мовила дочка. — Ми здopoві, ще спимо. Вчора були в Миколиного головного лiкаря на дні наpoдження, в ресторані.
Ярина встала удосвіта. Замісила тісто, запарила мак — будуть палапундики, їх так любить внучок Ігорчик. Для внучки Оленки ще звечора…