Navigate
X

Ну то й нехай собі відпочиває, кожному своє щастя в житті судилося, — зітхнув старий, заносячи важкий ящик до сіней. — Добре, що Юрчик ближче, хоч на вихідні іноді виривається з того задимленого міста

Пообіднє подільське сонце щедро заливало золотом безкраї пагорби, проникаючи крізь густе листя старого крислатого горіха на чисто виметене подвір'я. Марія…

K Anna

Та що ти знову вигадуєш, Галино, — буркнув чоловік, не відриваючись від рядків. — Звичайна неділя, діти в гості покликали, радій, що хоч побачимося

Липневий вечір огортав міські багатоповерхівки задушливим теплом, проникаючи крізь відчинене вікно орендованої кухні разом із гуркотом далекого проспекту. Галина Степанівна…

K Anna

Нічого страшного, доню, головне, що тепер у мене буде свій власний куточок, — заспокоювала вона Христину по телефону тремтячим голосом. — Зять урочисто пообіцяв допомогти мені з ремонтом, перекрити дах та провести до кімнати хоча б холодну воду. Я поки що поживу в них, а як тільки потеплішає і підсохне глина — одразу переїду в свої стіни.

Ганна Іванівна сиділа на краєчку продавленого ліжка, загорнувшись у старий вовняний шарф, і її руки дрібно тремтіли. Христина дивилася на…

K Anna

Ми купували це житло разом для того, щоб вирощувати дітей, а не влаштовувати тут комунальний гуртожиток. Я категорично проти того, щоб у моєму домі проживав чоловік, якого я ні разу в житті не бачив.

Вечірнє сонце повільно сідало за обрій, забарвлюючи стіни просторої вітальні в глибокі багряні відтінки. Тетяна стояла біля великого вікна, тримаючи…

K Anna

Все наше звичне, розмірене й благополучне життя перекреслив один теплий червневий вечір, а точніше, глибока нічна пора. Я вже міцно спала у своєму ліжку, коли десь о другій годині ночі на столику раптом гучно обізвався мобільний

Телефон вібрує на тумбочці з самого раннього ранку, не даючи мені спокійно навіть випити ковток гарячої кави. Спочатку настирливо дзвонила…

K Anna

– Тепер я щоліта беру квиток на цей же потяг. Не знаю, чи є в цьому якийсь сенс, але коли я там ходжу тими самими вуличками, де ми бігали молодими, мені здається, що вона десь поруч. Що зараз вийде з-за рогу, як тоді, з тими ключами в руках, і спитає, чому я знову такий похмурий.

У купе було душно, незважаючи на відкрите вікно, куди залітав теплий пил із полів. Жінка, що сиділа навпроти, поправляла хустку…

K Nataliya

Надія побачила через вікно, як жінка з поштовою сумкою підійшла до порогу і покликала саме бабусю. Вони про щось довго говорили пошепки, і Надія помітила, як бабуся швидко сховала білий прямокутник під хустку. – Це від тата? – вибігла на ганок Надія. – Чому ти мені не даєш?

У кімнаті було душно від літньої спеки. Світло пробивалося крізь щілини між фіранками, залишаючи на підлозі яскраві смуги. Надія лежала…

K Nataliya

Я розгорнула аркуш. Там було написано, що в будинку для літніх людей живе мій батько. Він дуже слабкий і просить побачити мене. Я перечитувала рядки знову й знову. Слово «батько» звучало чужим. Я не знала, що робити: їхати чи сховати листа й забути.

Я сиділа на кухні, переді мною лежав конверт. Мама довго мовчала, а потім сказала: - Це другий лист, доню. Я…

K Nataliya

Хіба важко протягнути руку і натиснути на ту нещасну кнопку, коли вас по-людськи просять? Я сиджу в чотирьох стінах із немовлям і не маю наміру щоразу бігати вниз зустрічати старшу зі школи.

Стара цегляна п’ятиповерхівка на околиці міста вже багато років стояла в оточенні велетенських каштанів, які навесні вкривали подвір’я білими свічками.…

K Anna

Олена спочатку вагалася, оскільки не любила пишних компаній, де почувалася зайвою та ніяковою. Але Петро, помітивши іскру надії в очах дружини, рішуче кивнув і почав діставати свій найкращий вихідний костюм

Ранковий туман густими сивими пасмами слався над заспаним селищем, чіпляючись за верхівки старих розлогих груш. Олена Василівна стояла на порозі…

K Anna