— Оксано, виручай, дуже тебе прошу, — швидко проговорила я, проштовхуючи Анатолія в її передпокій. — Потримай його в себе пів години. Нехай посидить, вип’є чаю. Я тобі пізніше все поясню, просто благаю!
На стільці біля вікна лежала вже складена валіза, а я все ніяк не могла вирішити, чи брати із собою той…