Я щиро раділа за доньку, за те, що її доля нарешті склалась і усі поневіряння позаду. Бачила, що другий чоловік не Вадим і любить її і трепетно ставиться. Їхала додому із радістю і легким сумом, бо ж доведеться скоро із онуками прощатись. “Воно й на краще, хоч собі зізнаюсь, – думала я, – бо в мої роки за двома хлопчаками вже й не набігаєшся”. Та щось пішло геть не так, як я собі бачила
Я щиро раділа за доньку, за те, що її доля нарешті склалась і усі поневіряння позаду. Бачила, що другий чоловік…