— Доброго ранку, мамусю, — шепочу я, відчуваючи, як до горла підступає клубок. — Вже пора підійматися.
Вона лежить у ліжку, вкрита легким пледом, і в цій ранковій тиші здається зовсім крихітною. Я підходжу навшпиньки, завмираючи від…
Андрій витяг багаж, а потім з машини несміливо вибрався хлопчик років шести — худенький, з великими, сповненими німого запитання очима.
Сонце хилилося до обрію, розфарбовуючи верхівки старих лип у кольори стиглого меду, коли біля хвіртки садиби на околиці села зупинилося…
Через місяць відбулося скромне весілля. І знову мама здивувала мене: вона не дала жодної копійки, сказавши, що це турбота зятя. Свекруха навіть не запитала, чому моя мама не допомогла
— Ти зобов’язана негайно передати свою частку в помешканні на Марію! — рішуче вимовила Тетяна Петрівна, простягаючи мені той паперовий…
— Так, це щастя, — свекруха на мить пом’якшала, але тут же її погляд став діловим. Вона зиркнула на Оксану, яка продовжувала нарізати сир. — Оксано, люба, я б хотіла з сином наодинці дещо обговорити. Суто наше, родинне. Ти не образишся, якщо ми трохи пошепочемося в кімнаті?
Оксана та Ігор не здивувалися ранньому візиту Маргарити Степанівни. Вона не чекала запрошення, а просто пройшла в коридор, на ходу…
Колишня? — перепитала я, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг. — Сьогодні мало бути наше весілля, Дмитре! Гості чекають, а ти тут… з нею?
— Де ти був? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі, коли двері спальні прочинилися, і він з'явився на…
— Слухайте, пані, — кажу їй прямо, бо за день так наслухаєшся, що язик віднімається. — У мене тут хлібна ятка, а не благодійний фонд. Мені за кожну крихту перед господарем звітувати. Йдіть он у пункт прийому скляної тари, він за рогом. Здасте пляшки — будуть гроші на хліб.
Ця зміна погоди завжди тисне у скроні, та й піднімання ящиків в кіоску з ранку до вечора здоров’я не додає.…
За тиждень Віра прийшла сама. Зайшла тихо, сіла на стілець. Руки на колінах тремтять так, що аж гірко дивитися.
Восени у Любові Семенівни, сільської фельдшерки, завжди повно роботи. Ось знову рипнули двері і на порозі стояла її подруга Віра,…
— Слухай, Оксан, а що як ми моїх батьків на мій день народження покличемо? Ну, ювілей все-таки, тридцять п’ять років. Батько вже тричі питав, які в нас плани.
Сиджу я, значить, на кухні, перебираю квасолю для борщу, а тут мій Віталік заходить — такий весь натхненний, аж очі…
— Ну що ти, Надійко, — каже він, розкладаючи на столі квитанції. — Ти лежи, не сіпайся. Я ж не безрукий. Зараз усе розрулю. І в магазин збігаю, і рахунки ці твої закрию. Не годиться пропускати оплату, не люблю я таке. Ти тільки скажи, де в тебе гроші на господарство лежать, бо я в твоїх заначках ніколи не розбирався.
Цієї зими взявся мій чоловік господарювати, бо я два тижні з ліжка встати не могла. Досі бурчав на мене, що…
Я знову штурхонула його ногою, цього разу намагаючись наступити на носак його робочого черевика. «Зменш оберти, артисте, — волала я подумки, — ми так не домовлялися! Ти мав бути просто знайомим, який “може, колись”, а не нареченим року!»
Я сиділа на краєчку стільця, відчуваючи, як пітніють долоні. На столі в старенькій щербатій вазі стояло засохле печиво «Марія» і…